ПОДЕЛИТЬСЯ

Скільки б Агата не намагалася медитувати, їй ніколи не вдавалось зупинити всередині себе діалог. Ось вона думає, що б найкраще смакувало на вечерю, аж раптом згадала ту жахливу новину про контролерку з потягу, що облила пасажира кип’ятком. Потяг, здається, прямував в Будапешт. А, до речі, чому б не полетіти в Європу цього літа? Може, в Німеччину? О, туди треба поїхати дивитись футбол. Якраз буде чемпіонат. А потім Агата не могла зрозуміти, як з думок про вечерю вона знову перестрибнула до футболу.

Але тієї ночі внутрішній діалог зупинився сам собою і Агата ніби вперше роздивлялася небо. З неба повільно й тихо сипав сніг. Вона відчувала кожну сніжинку, що падала їй на обличчя.

«Що я тут роблю? Одна серед ночі на даху…»

Вона озирнулася довкола. На сусідніх дахах стояли інші й так само, як і вона, вдивлялися в небо.

«Кожен день біжимо по тому самому колу: вранішні новини, знайомі та незнайомі обличчя, пусті балачки, вечірні передачі та серіал перед сном. І так день за днем, все життя. В голові постійно стоїть гамір. Іноді я не впевнена, що думки, які я думаю, дійсно мої, і ніхто не вкладає мені їх у голову. Але як же приємно ось так стояти, вдивлятись у небо і слухати нічне місто, щоб ніхто не заважав. Як чудово нарешті знайти тишу всередині себе».

За спиною Агати зі скрипом відчинились двері. На дах піднялись двоє – сивий худорлявий старий та вусатий невисокий чолов’яга. Старий рішуче підійшов до Агати, схопив її за голову і почав крутити нею вліво-вправо. Агата не могла ані кричати, ані опиратись йому.

– Що там, Семене? – крикнув вусатий з іншого кінця даху.

– Та нє, кажу ж тобі, антена в порядку. Я ж не дарма купляв модель AG-TA. На неї гарантія 10 років. Мабуть, кабель перебило або перемикач. Он там спробуй полагодити.

Вусатий чоловік возився зі щитком.

– Ось де воно! – радісно крикнув він.

– Зараз запрацює! – почула Агата і за мить в її голові знову зашуміла круговерть думок про вечерю, футбол, новини. Вони пробігали з такою швидкістю, що Агата більше не встигала відчути, як сніжинки падають їй на обличчя, або спитати себе, чи вона, справді, думає ті думки, чи хтось інший вкладає їх у її голову.

Автор: Катерина Макаренко, Останівка 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ