ПОДЕЛИТЬСЯ

Я собі думаю, що багато змінюється навіть тоді, коли ніби нічого не змінюється. Приходять і губляться люди, щось заживає, а щось болить по-новому, десь забувається, стирається, наче гумкою, а десь втискається чорнилами по жолобкам і навічно.

Буваєш іноді на межі зневіри, холоду і розгубленості. Потім застрягаєш в тотальній вірі, впевненості в себе та світ. Відчуваєш всю гамму почуттів, на яку тільки здатен. Хитаєшся наче маятник від крайності в крайність, від точки «А» до точки «Ю», і ніби все стабільно: сон, тиск, сміх, люди, душа.

Цікаво, яким моє життя буде, наприклад, через 3 роки. Або через 5.

Цікаво знати, хто з людей залишиться «моїми», а хто ні, де житиму, де і як працюватиму, яким буде оточення.

Ці всі питання є малими причинами для того, аби прокинутися завтра, і післязавтра теж, і за тиждень, і за рік. Аби розвернутися і згадати все, що залишилось десь там, позаду.

А ще дуже цікаво, що одного дня, або ранку можна зрозуміти набагато більше, аніж за 10 років життя.

Одного ранку можна якось всім і все вибачити.

Одного ранку можна все забути, або ж, навпаки, пригадати.

Одного ранку можна зробити дуже-дуже багато. Можна встигнути всюди. Можна сказати все, що мав би давно, але якось не складалось. Можна запакувати все своє життя у двоярусну валізку і запхатися на край світу писати книгу. Або танцювати. Або піти на курси ендоскопії у Парижі.

Одного ранку можна перепацяти все своє життя жовтими кружальцями і перегорнути альбомну сторінку.

Якщо захотіти.

Якщо захотіти, то одного ранку може вистачити на все, що захочеш. Не таке воно і зашмаркане то життя.

Ну, це якщо захотіти дожити до одного переломного ранку…

Автор: Дар’я Рудик, Останівка 

Фото на прев’ю автора

ПОДЕЛИТЬСЯ
Предыдущая статьяЗима глазами Макнейла
Следующая статьяМысли на стенку
Любит жить, кофе с молоком по утрам, танцевать, громко петь и закидывать ноги в машине на бардачок. Верит в Бога, мужчин в костюмах и Деда Мороза)

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ