ПОДЕЛИТЬСЯ

Подивились ми в сімейному колі дитячий фільм «Полліанна» (реж. Сара Хардінг, Велика Британія, 2003). Сам би я таке ніколи не дивився, але ради моїх дівчаток можна було провести вечір перед екраном, враховуючи особливо, що це один із найкращих для нас способів провести вільний час разом.

АЛ-КК-А_коли_ми_вже_почнемо_жити-2Фільм був екранізацією однойменної книги американської письменниці Елеонори Портер й мав добрий і повчальний сюжет. І все ж найбільше мені запам’ятався, навіть вразив, епізод на самому початку. Головна героїня, дівчинка-підліток, втрачає несподівано батьків, тітка забирає сироту до себе. Живе тітка заможно у величезному будинку, життя її сповнене численних турбот, клопотів і безкінечних обов`язків. Полліанні вона дає окрему кімнатку, обіцяє утримувати її на повному забезпеченні, але при тому вручає довжелезний список щоденних обов`язків. Там буквально по хвилинах розписано кожен день. Дівчинка уважно вивчає його, і тітка запитує, чи все їй зрозуміло.

– Так, – каже Полліанна, – але є одне питання. Скажіть, будь ласка, а коли я буду жити?
– Що?
– Жити.
– Не розумію.
– Я запитала про список. Там все розписано по хвилинах. Тому я запитала: а коли я житиму?

АЛ-КК-А_коли_ми_вже_почнемо_жити-3Цей епізод вразив мене до глибини душі. Я чітко зрозумів, що наше життя справді наповнене безкінечними правилами, повинностями, обіцянками та зобов’язаннями. Всі вони непогані, на перший погляд, і дуже важливі, але чи правильно буде вважати, що ми народилися лишень ради виконання цих повинностей? Заробляти на хліб щоденний, облаштовувати і прибирати житло, виконувати суспільно корисні проекти і тому подібне. Невже тільки в цьому і полягає сутність нашого існування?

Колись ми нарешті будемо жити, а не просто готуватися до життя? Чи настане колись такий час, коли нашим головним напрямком буде не завершення чужих проектів і планів, а просто саме життя? Мені сильно бракує слів, аби пояснити все це. При тому, що я завжди багато працював і намагався бути корисним де тільки можу. Розуміючи, що більша частина мого життя вже позаду, я хотів би запитати, як і та мила руденька дівчинка: а коли ми вже почнемо жити?

Автор: Андрій Ладик, Останівка 

В публікації використано кадри з к/ф «Полліанна» (2003)

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ