ПОДЕЛИТЬСЯ

Одне життя назад. Гамериканська днина. Вихідний. Ми сиділи у лаунж зоні 25-го поверху висотки на Вол стріт 95. Пам’ятаю одну ризикову панянку, котра ризикнула зіграти зі мною та моїм товаришем Найджелом (ігровими гуру) у гру «Ризик» (ризикова ризикнула зіграти у «Ризик», щось в цьому символічне).

Панянка була типовою жителькою Нью-Йорку: напівфранцуженка, на чверть росіянка, на чверть єврейка. Думаю, ні для кого не секрет, що зовнішність, хоч і приємна, частенько оманлива, а стереотипні очікування від груп національних є лише фантазійним витвором соціуму, в якому живемо. Панянка хизувалася, що знає декілька мов і дивувалася з моєї британської вимови, тому я вирішив перевірити, наскільки вона володіє тим, чим хизується. Попросив щось сказати російською у невимушеній атмосфері гри, коли та ще не досягла точки кипіння. Дівчина відмовила, сказала, що стидається, бо то не досконало прозвучить. Таку саму відповідь я отримав і стосовно інших мов.

З досвіду знаю, що коли хтось вивчає якусь мову, стадія недосконалості неминуча. Спочатку людина говорить інфінітивами, плутає часи, закінчення. Це нормальний порядок речей, такого не варто стидатися чи боятися, що насміхатимуться. Всі ми переходимо через таке. Це гартує характер. Це те, що на поверхні. Тут причина відмови ховалася дещо глибше.

Люди Нью-Йорку пропагують культуру досконалості. Вони поважають лише компетентність, талант, будь-що унікальне. Це частина американської парадигми self-made man (людини, що виліплює себе сама). Саме ньюйоркці є найпристраснішими поборниками американського індивідуалізму – вони give you a credit (хвалять), якщо заслуговуєш, нічого не кажуть, якщо ні.

Індивідуалізм породив невеликий збій в когнітивних здібностях. Наприклад, один з моїх співробітників марить бути на вершині світу… придбавши квартиру на горішньому поверсі хмарочоса в центрі Мангеттену. Мені цікаво, чи він знав, що у фентезійних світах, в утопіях чи дистопіях всі антагоністи (негативні персонажі) окуповували або найвищі поверхи (може бути висока башта чи та ж «избушка на курьих ножках»), або жили глибоко в підземеллях (бункери, каналізації). Мабуть, він нічого з того не читав.

Американці стидаються некомпетентності. Вони не показують результату, допоки не буде досконалості. Досконалість результатів – їхня найбільша перемога та найбільша поразка, бо фокус переходить від людини, індивіда на результат. Втрата фокусу робить речі розмитими, можливо, тому у них uptown внизу, а downtown вгорі. Унікальність тут це тренд, тренд став нормою, норма – посередністю, а посереднє є добре. Вловлюєте?

Автор: Сергій Лебедєв, Останівка 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ