ПОДЕЛИТЬСЯ

«Мовчання – такий цікавий предмет, що про нього можна говорити годинами», – висловився французький письменник Жюль Ромен, автор найдовшого роману у світі.

Неприродно обирати щось одне: мовчати чи говорити. Перебуваючи в динамічній рівновазі, ці сили будують людину й світ людей.

Як і слово, мовчання також може стати способом збереження власної ідентичності, зв’язку з буттям. Іноді небачена сила проявляється в людині, що залишається мовчазною, відстороненою від визначень і окреслень. І натомість важкий тягар – асоціювати себе зі своїми словами, одночасно перебуваючи за межами того, що можна висловити мовою.

Сьогодні балаканина захопила світ. Навколо стільки легковажних, порожніх, лукавих, а іноді відверто брехливих, згубних і мертвих слів, що науковці давно вже говорять про девальвацію мови. Там, де мають бути паузи, мовчання чи тиша, з’являються слова-симулякри, позбавлені сили й сенсу.

Сучасне ефірне мовлення зневажає мовчання. На телебаченні й радіо не буває пауз, лише цілодобовий нескінченний потік слів і музики. Хвилинна тиша в ефірі викликає сотні дзвінків стурбованих слухачів, адже мовчання асоціюється лише з трауром, несправністю чи припиненням роботи каналу. Відповідно тиша й мовчання сприймаються як загроза. Губиться гармонія біблійного вислову: «Час мовчати і час говорити». Безперервний потік слів, музики, різноманітних звуків усуває навіть найменшу можливість мовчання й тиші.

Постійно перебуваючи в найпотужнішому інформаційному просторі, люди втрачають зв’язок із живим і справжнім. А результатом нескінченного тиражування слова в ЗМІ, не кажучи вже про нашу багатослівну повсякденність, стає його знецінення.

Як підмітив класик, вищим виразом щастя або нещастя найчастіше є безмовність: закохані розуміють один одного краще, коли мовчать, а  людині в тяжкій скорботі не потрібні  слова. У глибокому мовчанні з’являється можливість осягнути себе, відновити цілісність і рівновагу.

Саме тому мовчання необхідне й цілюще, воно дозволяє почути власне серце, повернути глибину словам, надати їм сили й натхнення.

Автор: Ольга Тицька, Останівка 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ