ПОДЕЛИТЬСЯ

…Молочно-біла майже пуста кімната. Прозорий батист прохолоди ллється з вікна, огортаючи плечі. Кремові фіранки ніжно гойдають новонароджений після денної спеки вітерець. Я одна. Дивлюсь у квадрат кольору свіжого пахкого індиго. Його глазур, наче цукром, притрушена крихтами зірок. Лаванда на підвіконні наповнює повітря спокоєм і чарує погляд.

Чайки співають в сто пристрасних голосів, море акомпанує. Внизу між плетених стільців тихо в’ється присмеркова скрипка, перевита ароматами кави та мигдалю. Запускаю засмаглі пальці в руде русалчине волосся. Сіль на губах, мед у серці. Хочу омитися тишею. Бути спостерігачем живого світу, що буяє й не знає біди. Бути частиною світу і бути не від світу цього.

Сонце солодко тане в золотавому морі. Дивлюся серцем на свято життя. І воно наповнює мене собою…

Так і слухаю дивне медове море в маленькій хрущовці над розпеченим асфальтом розлюченого міста. В країні, де моторошно та небезпечно, відпочиваю стомленою душею… Адже мрія – розкішний Божий дарунок тим, хто не здається.

Автор: Катерина Павелко, Останівка 

ПОДЕЛИТЬСЯ
Предыдущая статьяПозвольте жизни быть непредсказуемой!
Следующая статьяВерь: мы сбудемся
Человек в самом расцвете секунд и лет. Сердечный друг одному энергичному видеооператору и двум неповторимым детенышам. Дочь любимой матери. Обожатель кофе. Любитель людей. Писатель слов (из которых порой, слава Богу, получается Смысл).

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ