ПОДЕЛИТЬСЯ

Я пригадую, як ти просиналась о четвертій ранку, вмикала торшер і в’язала шкарпетки з кольоровими смужками. А іноді розпускала старі светри та шарфи і швидко змотувала нитки. Двічі на місяць ти продавала шкарпетки біля кінцевої трамваю. На виручені гроші купувала насіння. Вдома ретельно обсмажувала його з сіллю і час від часу продавала біля магазину на розі. Насіння вимірювалось стопочкою і висипалось у маленькі трикутні пакуночки, зроблені з газети… Я захоплювалась усім, що ти робила. Але тільки тепер, крізь призму років, я зрозуміла набагато більше.

Ти приїхала до великого міста за старшими дітьми. Син на навчання, донька заміж, а ти, з найменшим, вже підлітком, їхньою тінню. Ти завжди була працьовитою і самостійною. Знаю, що ростила дітей сама, хату відбудувала, худобу тримала. А тут, продавши все майно, лишилась майже ні з чим. Роздала дітям гроші та пішла працювати двірничкою, бо двірникам службову квартиру давали.

Це тільки здається, що робота двірника не важка. Мети собі листя, збирай сміття. А в реальності ти виходила у двір о п’ятій ранку і в будь-яку погоду розчищала доріжки біля будинків, готувала їх для невдячних перехожих. Взимку я не могла дивитись на твої руки без жалю. Щоночі на асфальті намерзав товстий шар льоду, який ти збивала важкою залізною киркою, а купу бриляк відкидала лопатою. Тобі було за п’ятдесят, і тебе ненавиділи усі, хто вдосвіта солодко спав…

Бабусю, ріднесенька, ти справжня героїня! І хоча тепер ти дивишся на мене з пухнастих хмар, я знову і знову вголос повторюватиму, що люблю тебе і пишаюсь!

Автор: Катерина Самойлик, Останівка 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ