ПОДЕЛИТЬСЯ

Сиджу в кав’ярні. Поруч літній пан мучиться з мобільним. Така, знаєте, «нокія» кольорова, з рінг-тоном рідним ще. Нарешті він наважуєттся визнати поразку і попросити допомоги. Я найближе, і я в светрі з «песиком». Отже, варіантів більше нема: йде до мене.

Ніяково, поволеньки сідає поруч і каже так, як до своєї дитини:
– Доцю, повидаляй мені тут листи, бо нові не приходять!

І от ми один за одним видаляємо Ромка Двері, Ощадбанк, Ігор Труби, Славік Нікель, Спортлайф (спортлайф, як ти це читаєш, тебе не позбутись, як лишаю! дай людям спокій, ну, 30 смсок!).

Доходимо до Кохана. Пан хапає мене за руку, рвучко так, аж я сіпнулась:
– Дитино, Кохану не видаляй. Хай все буде.

Чуєте? Це вам меседж на сьогодні від світу, від мене, від пана, який поховав дружину рік тому, а досі зберігає її в серці. Назавжди. В найніжнішому куточку, де завжди весна.

Не видаляйте коханих з вашого серця.

Автор: Марта Госовська  

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ