ПОДЕЛИТЬСЯ

***

Мов ніжність, що виростає в легенях,
як мова, якою пишеться книга,
в підкладці неба, в рваних кишенях
міста народжується відлига.

Ще лід не сходить з озер застиглих,
ще згустки сонця такі зникомі,
ще сніг настоюється на схилах
медом в повітряному щільникові.

А в небі вже пишеться синій спалах –
ніби фрески стоять над містами,
і чути вже в березневих кварталах,
як починається і наростає

з подиху вітряної свободи,
з руху, гамору й нетерпіння
звірине передчуття погоди,
дитяче дихання потепління.

І шепіт дерев – приміських і суботніх,
творить фонетику велику.
І очерет, ніби сухотник,
першим розпізнає відлигу.

Мов руки невидимої артілі
ремонтують вагу небесну.
Ніжність народжується в тілі.
Світло переходить на весну.

Сергій Жадан

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ