ПОДЕЛИТЬСЯ

Вони завжди були разом. Їх ніщо не могло розлучити. Вони завжди дивился в одному напрямку і разом подолали не один кілометр. І відстань між ними залишалася однаковою. Завжди доганяли один одного, піддавалися один одному.

А ще вони вміли радіти життю. Вимірювали глибину калюж, місили болото, підкорювали не одну вершину, мандрували незвіданими шляхами і багато пізнали цікавих доріг. Вони не розмовляли між собою. Розумілися з одного погляду.

Це була душа в двох тілах. Якщо хтось із них забував мелодію життя, то інший її нагадував. Багато часу разом. Великий досвід за плечима.

Однак, життя несе свої корективи. Вічного нема нічого. Все старіє і марніє… Але не зважаючи на всі негаразди і перешкоди, які зустрічалися в житті, вони залишилися вірними один одному. І тепер у час своєї старості згадують кожен свій крок, який долали разом.

А ти знайшов пару? А у вас одна душа на двох? А ви готові зустрічати старість разом? Якщо ні, то хай ця історія нагадає про силу єдності й любові.

P.S. Порада. Не взувайте чуже взуття, бо воно вам не підійде. Шукайте своє.

Автор: Роман Бобесюк, Останівка 

ПОДЕЛИТЬСЯ
Предыдущая статьяМысли на стенку
Следующая статьяЧто дитю счастье…
Любить насолоджуватися життям. Життям, що як фортепіано, в якому присутні і чорні і білі клавіші, що творять прекрасну мелодію кожного дня. Любить подорожувати, зупиняти миті через об'єктив фотоапарата. А ще любить дітей. Дітей, які вчать, як радіти життю. Своїми спостереженнями і думками ділиться також в особистому блозі "Життя прекрасне" . Одружений. З дружиною виховує трьох дітей.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ