ПОДЕЛИТЬСЯ

Ми продовжуємо знайомити читачів «Останівки» з проектами, що надихають. Зі сміливцями, які зробили крок назустріч до своєї мрії.

Сьогодні наша розмова з food-фотографом Оленою БУРКЕНЕЮ, яка займається комерційною фотографією їжі для кафе, ресторанів, пекарень.  

ПВ-Олена_Буркеня-2– Олено, рік тому ти залишила стабільну роботу проджект-менеджера в консалтінговій компанії заради власної справи. Чому? Любиш ризикувати?

– У мене було одразу декілька причин. По-перше, я вже досягла «стелі» в своїй роботі. Я не бачила можливості росту й розвитку і, відповідно, розуміла, що треба або змінювати компанію, або розпочинати щось своє. Я з тих непосидючих людей, які не можуть не вчитися і не розвиватися 🙂

Іншою причиною було розуміння, яке прийшло в ході планування мого року та цілей на 5 років, що те місце, де я є, не відповідає місії мого життя і тому, де я хочу бути через п’ять років. Коли я зрозуміла це і побачила, куди мені рухатись, далі це вже була справа планів та їх виконання.

ПВ-Олена_Буркеня-3– Як виникла ідея зайнятися саме food-фотографією? Які вимоги ставиш до своєї роботи?

– Фуд-фото, а саме фотографування їжі для ресторанів, кафе, пекарень і т.п., це відповідь на моє питання, як я можу використовувати свої дари і таланти на служіння Богу та людям (місія мого життя) і заробляти при цьому гроші. Фуд-фото дало мені можливість перейти на гнучкий графік і мати контроль над тим, що я роблю.

Щодо вимог, то тут я рівняюся на найкращих фуд-фотографів світу. Я знайшла тих людей, які мені імпонують по стилю (бо в фуд-фотографії є багато напрямків), і рівняюся на них. Моя головна ціль в моїх фото – зробити їх такими «смачними», щоб викликати апетит у глядача. У мене навіть є слоган: «Фото, які хочеться з’їсти».

– Майже все ти робиш сама. Які складові, на твою думку, є обов’язковими для зайняття власною справою?

– Потрібно точно знати, чому ти робиш те, що ти робиш, і це не повинно стосуватися грошей. Фінансової мотивації вистачає на місяць, ну, максимум, два.

ПВ-Олена_Буркеня-4Своя справа – це вкладати 120% і отримувати 10% результату (на початку, звичайно). Своя справа – це готовність працювати в мінус і не здатися. Своя справа – це обов’язково про впертість, наполегливість, дисципліну та самомотивацію. Про вміння вчитися і рухатися вперед попри страх.

А ще свою справу треба починати з групою підтримки. Якби не мій чоловік, я б здалася десь на другий місяць свого шляху. Своя справа – це довгий і виснажливий марафон, але одночасно і неймовірна захоплива пригода.

– Які страхи супроводжували тебе на початках? Чого боялася найбільше? Як перемагала свої страхи?

– Страх і невиправдані очікування – це було найтяжче для мене. Було стільки нового, незрозумілого та того, чого я ніколи не робила. Було страшно кожного разу. На першій виїзній зйомці для ресторану мене трусило два дні до того, під час зйомки і декілька днів після того.

Також я боялася, що ті перші дев’ять місяців роботи в мінус ніколи не закінчаться, що результатів так ніколи і не буде. Але я не дала страху мене зупинити. Я прийняла страх як частину моєї роботи. Це як зі страхом висоти: декілька разів покаталася на найстрашніших і найвищих атракціонах – і страх висоти пройшов. Так і тут, роблю те, що страшно, і з кожним разом страх все тихіше звучить на фоні.

ПВ-Олена_Буркеня-5– Пройшов перший рік вільного плавання. Чого навчилася? Про що жалкуєш? До чого, виявилось, була не готова?

– Не повірите, але ні про що не жалкую. І вдячна собі, що ризикнула. Мабуть, просто страх жалкувати в старості, що чогось не зробила, був більшим, ніж страх неуспіху. Мені подобається те, що я роблю, подобається результат, подобається та цінність, яку приносить моя робота.

Навчилася дуже багато: маркетинг, продажі, PR, побудова особистого бренду, ведення переговорів, ведення інтернет бізнесу, самомотивація, самоорганізація та планування (це взагалі велика частина всієї моєї роботи).

Я була не готова, що буде так страшно. Не була готова до відчуття новачка, коли вже звикла бути профі в своїй справі. Не була готова до марафону, бо готувалася до спрінту. Я очікувала результатів максимум через 3 місяці, а вони прийшли через 9. Не була готова, що це буде так морально важко вкладати, не отримуючи ніякого результату.

– Чи вдалося почати заробляти на улюбленій справі? Це взагалі можливо: поєднати таланти, мрії та заробляння грошей, до того ж ще й не перетворити зайняття улюбленою справою в рутинну, ненависну роботу?

– Це можливо, але не одразу. Спочатку потрібно багато інвестувати. А ще я шукаю різні варіанти для диверсифікації джерел доходів, бо фріланс не постійний, є своя сезонність.

Вірю, що найуспішнішою людина може стати лише тоді, коли її робота буде стосуватися її цінностей, талантів і любові до процесу. Мені здається, без цього успіх не можливий. А ще, коли ви робите те, що вам подобається та приносить насолоду, це не стане рутиною. Рутинними швидше стають ті справи, які в нас, може, і виходять, але не ті, які ми по-справжньому любимо.

ПВ-Олена_Буркеня-6– Що порадиш тому, хто має класну ідею/мрію, але ніяк не наважиться почати її втілювати?

– Вам треба спочатку відповісти собі на два питання: чи я займався б цим, якби мені не платили за це? в чому цінність цієї справи світові? Якщо у вас є відповіді на ці питання, то можна починати.

Вам також потрібен хороший план. В інтернеті є багато ресурсів для того, щоб його розробити, ще є коучі й тренери для цього. А ще раджу знайти людей, які успішно займаються тією ж справою, та вчитися в них, спостерігати за ними, повторювати.

В мене є теорія про успіх. Успішними стають не ті, хто має якийсь особливий талант або геніальну ідею, а ті, хто готовий працювати важко, падати і вставати знову і знову, і не здаватися. А ще бажання реалізувати свій проект має бути сильнішим за страх провалитися. Тоді ви це зробите.

Про все розпитувала Ірина Матвієнко, Останівка

Світлини Олени Буркені

СайтПВ-Олена_Буркеня-7 Олени Буркені

 

Акаунти у соцмережах:

Facebook

Instagram

ПОДЕЛИТЬСЯ
Предыдущая статьяМои
Следующая статьяВсе мине…
Жена, мама, мама, мама, мама, мама, редактор и просто хороший человек. Любит кофе по утрам и чай по вечерам, хорошую книгу и глубокий фильм. Но больше всего – тишину. Хоть пять минут, чтобы успеть остановиться:)

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ