ПОДЕЛИТЬСЯ

Осінь мені здається дуже підступною. Спочатку вона робить все, щоби не зіпсувати перше враження про себе. Вона приходить до серпня на співбесіду прохолодою, поодиноким жовтим листячком, ніби прикрашаючи золотими шпильками зелені зачіски дерев, свіжим дощиком, обіцяючи спекотному місту скоре покращення, і отримує бажану посаду.

І дійсно, вона освіжає повітря, зливаючи довгоочікувані теплі дощі, наповнює його новими ароматами осінніх квітів. Поки все дихає свіжим повітрям, осінь непомітно перевдягає місто у яскраві кольори, потихеньку вдягає перехожих у все ще легкий, але вже з довгими рукавами одяг. А згодом дивуєшься: коли це лагідна ніжна осінь стала такою серйозною та незмовною?

А вона тим часом мете своєю мітлою. Спочатку зтрушує з дерев яскраве листя, потім згрібає його у куточки. Розсипає скрізь різні кумедні грибочки, що ховаються під свої модні капелюшки, і дає інвентар їх обожнювачам, щоб прибрали ліс замість неї.

Аж раптом вона чогось як засмутиться, насупиться сірими важкими хмарами, дмухне різким вітром та як зіллє свої гіркі сльози, аж поки не виплаче всі, а потім знов посміхнеться сонечком і короткими, ніби теплими днями.

І так чим далі, тим частіше вона не в доброму гуморі. Розгойдує та миє голі гілки застиглих дерев. Збирає пташок у зграї. Здається, вона втрачає рівновагу й контроль, і вже замотані у теплі шарфи місцеві жаліються на холод і мріють про зиму, про час, коли сіре, похмуре місто вкриє білосніжна, пухка ковдра.

Так, захоплена своєю владою, лютує осінь, аж поки раптом не буде звільнена зимою.

Автор: Наталія Глабець, Останівка 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ