ПОДЕЛИТЬСЯ

Якби ви знали, як то важко прийняти вік поважної пані, коли в душі тобі – тридять. Приходить час, і вже не хочеш щось нове собі купити. Не прагнеш виходити в люди. Шопінг втомлює і немає бажання. Думка про те, що за роки вже повна шафа і того всього так багато, що до нового не тягне. Втрачається хист щось змінити в собі, бо в минулому це вже було, і спілкуєшся з коліжанками тільки по телефону.

Світ заповнює родина – дорослі і добре виховані сини, які собі дають раду, внуки, які є, і ті, що народилися. Вони моє щастя, бо впізнаю себе в них. Тішиться душа і око невістками, які вміють себе тримати у формі і люблять шарм, а я люблю їх.

Обожнюю тишу і самотність. Коли чоловік спить, до півночі дивлюся фільми. Перед сном пишу в думках спогади про молодість і все мрію щось знмінити й нічого не міняю… Свої новели кладу в шуфляду і не стукаю у двері видавців, бо комплексую. Поважний вік у нашій країні ніхто не поважає, а видавці поготів. Вибираю Інтернет, ФБ і живу там. Радію сьогоденню і нічого не планую, бо що можна планувати, коли залежиш від планів чоловіка, машини, відстані в 50 км від міста і не бажання кудись вибиратись. На базар по сметану і сир не йду – все, що треба, привезуть.

Любити себе?.. А навіщо? Адже мене люблять і цього достатньо… Головне з усмішкою зустрічати день і дякувати Господу за те, що його подарував. Вмію приховувати біль в тілі, вдавати, що все в мене в порядку. Це тепер моя нова роль, новий шарм, а найголовніше – гармонія із сьогоденням.

І ще одне – не слухаю лікарів. П’ю каву з цитриною і їм солодке, хоча вони кажуть: «Цього вам категорично не можна!» Але я так не вважаю…

Автор: Лідія Нестеренко-Ланько, Останівка

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ