ПОДЕЛИТЬСЯ

Хлюп-хляп, хлюп-хляп, хлюп, хлюп, хляп – осінь потроху відвойовує свої калюжі, листя на деревах виструнчилось і чекає дотику золотого пензля, сонце…

А що там сонце – воно сьогодні проспало, як і ось цей маленький-маленький хлопчик в ґранатовому піджаку, штанях, здається, задом-наперед вбраних, не певна, мештах, повних осені, що аж вихлюпується. Великі краплини брудної осені падають на штани і на тата. Тато несе рюкзак, ні, не рюкзак – рюкзачелло – велике, синє з трактором, купою знань і плямою від осені по центру трактора

– Тато, чекай! Чекай мене, – хлюп-хляп, хлюп-хляп, хлюп-хляп. Якщо ці черевики не втонуть, то таким матеріалом можна кораблі обшивати!

– Чекаю, – біжить тато, втікає від всюдихлюпної осені з черевиків малого.

– Чекай мене, не йди далеко! Маю шось тобі сказати! – це вже серйозно, хлю… Черевик завмирає декілька міліметрів від поверхні калюжі. – Чуєш, зупинись!

– Кажи! Вже! Тільки голосно, я вертатись не буду! – за татом голосно цокоче час – от-от наздожене.

– Тааааааатууууууу! Ми труууууси вдягти забули! – волає щосили і посміхається, мило так і хитро, на всі двадцять з веееликою діркою.

Хлюп-хляп, хлюп-хляп, хлюп, хлюп, хляп – біжить додому тато з ооооотакенним рюкзаком і в штанях по коліна у осені, а поряд, поряд дрібоче хлопчик в ґранатовому піджаку, штанях, здається, задом-наперед і антипотопних мештах. Труси вдягти забули. Вертаються.

Автор: Марта Гулей 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ