ПОДЕЛИТЬСЯ

Вулицею Хорива ходило щастя. Сміялося, соромилося, співало, обмотувалося від холоду, дихало через раз і розбирало пальцями заплутані історії. Копирсалося у всякому-різному і не боялося важкості. Воно не знало такого слова «важкість».

А потім якось лягло і назбирало горняток від кави і чаю біля ліжка, пусту коробку з-під цукерок з молочною помадкою, щоденник, декілька ручок, диски з фотографіями, які нема куди запихнути аби подивитись, вимкнений мобільний телефон, списані листочки з недописаними віршами, таблетки від болю, шарф, теплі шкарпетки в кольорову смужку, шпильку для волосся, якою не збереш і половини густої гриви, носові хустинки, пульт від душевного радіо, де грає лише одна пісня «Куди ти поділося, щастя з вулиці Хорива?»…

В кожного своє відчуття.

Автор: Дар’я Рудик, Останівка 

Фото на прев’ю автора

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ