ПОДЕЛИТЬСЯ

З морозами приходять вони. З різних сторін сідають на полущену часом лавку. Він і вона. Завжди мовчать.

Він – білявий з темними очима, в смугастому шалику, зелено-жовтому. Вона без шапки з червоними від холоду руками.

Щодня вони приходять в 11:34. Одночасно. Не спізнюються. Він дивиться на неї майже благально. Цілих півгодини. Вона вдає, що на лавці одна і зосереджено мовчить.

Від цієї мовчанки повітря три квартали навколо них стає важким, тягучим, як жуйка. Час замерзає. На півгодини рівно.

Першою завжди йде вона. Він проводжає її поглядом. І теж іде. Поволі. В протилежну від неї сторону.

З настанням морозів приходять вони. В 11:34 рівно. Вони мовчать так гучно, що мимоволі вигадуєш про них історії. Щодня різні, і в кожній він в смугастому шалику, зелено-жовтому, а першою іде вона.

Автор: Марта Гулей 

ПОДЕЛИТЬСЯ
Предыдущая статьяНочь тиха…
Следующая статьяКрапка
Інколи Марта – фабрика текстів, інколи – розробниця баз даних, буває дуже крутим математиком, інколи пише наукові роботи чужим дядям і тьотям. Кається і знов пише. Майстер спорту міжнародного класу з диванолежання, срібна призерка міжнародної олімпіади з прокрастинації та мама двох малих драконів.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ