ПОДЕЛИТЬСЯ

Маршутка. Вікно. Дивлюсь. М’яко зупинились. Хтось виходить, хтось стоїть, чекаючи своєї черги. Погляд блукає сірим асфальтом. Думки десь далеко. Жінка з пакетами. Хлопець в навушниках. Дівчинка з телефоном. Зелений смітник.

На самому краї тротуару стоять Вони. Він – високий, худорлявий, чорнявий. Вона – набагато нижче за нього. Маленька. Тендітна. Вона стоїть з заплющеними очима, всім тілом пригорнувшись до нього. Ніби боїться хоч на хвильку його відпустити. Вони мовчки стоять обійнявшись. І ніби світяться на сірому фоні. Він у затертому камуфляжі. А вона всім тілом безвучно кричить: «Так! Він повернувся звідтіля. Живий».

Маршутка рушила. Вікно. Дивлюсь…

Автор: Михайло Закорко

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ