ПОДЕЛИТЬСЯ

Чиїсь руки нічого не крали. Чиїсь чисті, як ранкова роса. Чиїсь чорні від вугілля з шахти. В когось вони потріскані від часу, а в когось ще зовсім не орані плугом труднощів та життєвих перипетій. Мої всі в шрамах. Я знайомий особисто з кожним із них.

Дивлюсь на один поперек великого пальця і згадую чудовий час в Америці, де в одну ясну днину я просто не втримав брусок заліза. Згадую, як цей шрам мені зшивала ціла ватага студентів-інтернів місцевої клініки, перед тим з півгодини роздивляючись містерію, ніби випитуючи в Бога: «а що ж там за таємниця під шкірою в цього хлопця з британською вимовою?», задираючи всі рівні шкіри різними пінцетами.

Саме цей шрам мені нагадує про турботу поляків, що працювали зі мною, попри очевидну нелюбов до потомка бандерівців. Поляки знайшли мені пані похилого віку, що знімала нелегально шви під старою австрійською лампою цісаря, копирсаючись у ще свіжому рубці, – все задля економії 300 доларів.

Шрам посеред кисті руки, наче у самовбивць, був свідком моїх бзіків під час суботнього прибирання, коли, наздоганяючи молодшого брата, я випадково вдарив балконне скло, що впало мені на руку. Цікаво, що рана не боліла. Я сам викликав швидку, бо вдома нікого старшого не було, і вже з лікарні мене забирала похмура, наче дощова хмара, мама, бо гроші за куплені мамою квитки ніхто й не збирався повертати. В цей день я пропустив подорож до Києва з класом, а весь наступний місяць вчився все робити лівою рукою. Тепер поріг чутливості на кінчиках пальців значно збільшився, що є однозначним плюсом після всіх моїх страждань.

Гляньте на ваші руки. Послухайте їх. Може, почуєте старі забуті історії. Може, шрами, гірки, впадини чи цілі алеї після мозолів на них будуть вам ще живим нагадуванням про біль, сльози, щастя чи, навпаки, байдужість. Ваші руки як книга, товстезний том спогадів. Приємних чи не дуже, але ваших.

Автор: Сергій Лебедєв, Останівка 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ