ПОДЕЛИТЬСЯ

Хаотично холоднуватим і свіжим потоком у волосся. Вологість повітря, наче місто – це великий океан, небо – океан і все, що залишається, – вдихати це повітря, розливати його до закутків своєї душі, яка, якщо вірити розумним людям, наполовину більше вода.
Можна не кутатись до пуховиків, а на теплий светрик одягати гапликову жилетку в зелені квадратики і йти.

Можна роздивлятися розілляту автомобільну олію, яка переливається так само, як всередині мильних бульбашок, коли їх надуєш.

Можна сміятися у відповідь, коли тобі посміхаються, а можна сміятися просто так, без причини.

Бо сьогодні хороший-хороший день.
І дихається вільно і просто.

Бо десь є дерева, які не знають, що на вулиці 5 січня, і є квітки, яким байдуже на встановлені режими, терміни і дедлайни.

Бо вулицями ходять дорослі серйозні люди і цілуються по закутках провулку Тараса Шевченка.

Бо десь хтось слабшає і піддається, а хтось вростає корінням до землі, аби не впасти.
І в обидвох випадках ангели-хранителі стоять позаду, підставляючи руки там, де дуже треба.

Бо на світі існує тисячі причин для радості і вдячності, і так само для горя, в якому можна жити, роками захлинаючись гіркотою.

А потім можна тихесенько запуститись, напившись тонкого диму і набравшись вологості повітря в місті, яке не знає, що сьогодні п’яте січня і воно – сіро-голубий океан.

Автор: Дар’я Рудик, Останівка

Фото на превью из личного архива автора

ПОДЕЛИТЬСЯ
Предыдущая статьяТак второй или первый?
Следующая статьяМысли на стенку
Любит жить, кофе с молоком по утрам, танцевать, громко петь и закидывать ноги в машине на бардачок. Верит в Бога, мужчин в костюмах и Деда Мороза)

1 КОММЕНТАРИЙ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ