ПОДЕЛИТЬСЯ

Я знавав одну людину, яка стала історією ще при житті, бо розповідала купу неймовірних казок. Він боровся зі своїми гігантами саме через розповіді, а форма слів дозволяла виплескувати вигадки в реальність. На своєму летючому кораблі він злітав високо-високо, щоб багатометрові велетні його не діставали більше. Брав на борт помічників з різними суперсилами. Разом вони кидалися в бій та одержували незліченні перемоги над льодяними титанами та їх приспішниками. Його летючий корабель був оснащений закритими герметичними кабінами для боротьби з космічними титанами та запасами харчів для багатоденної одіссеї.

Коли корабель набридав, чолов’яга перетворювався в історію з п’єцом-самокатом, де був головним героєм-лінивцем. За нього все робив п’єц. Від велетнів в такому випадку він просто втікав на п’єцу. На нього він вже нікого не брав, бо місця й так замало. Такі випадки він називав тактичним відступом, а пояснював необхідністю жертвувати малим, щоб здобути велике.

Інколи він бував історією про замок, де я був вельмишановним поважним паном-гостем. Замок зазвичай будувався з меблів під рукою та покривал з найближчих ліжок. Інші назвали б таке «розгардіяж», та для мене замок був справжнім, з охороною в «33 богатиря» на вулканічному острові, огорнутому озерцями магми. Саме там, в підземеллях замку, де тепло, бо чим ближче до ядра землі, тим тепліше, я вчився в нього славнозвісного бойового самбо. Він був майстром-наставником, а я його малим послідовником.

Разом ми намагалися стерти горизонт, хоча нам і не дуже вдалося. Одного разу навіть спробували випити море та охопити неосяжне, бо в одній з розповідей він наділив мене суперсилою. Ми пробували багато речей разом, каталися на санчатах, рибалили (він навчив мене ловити дві рибини за раз), пасли величезні отари. Він навіть навчив мене вправлятися з моїм першим залізним конем…

Саме таким я запам’ятав свого тата. Він не був бездоганним, він був душевним, справжнім. Він приносив радість і печаль. Гроші і просто себе. Мені трансформера чи мамі кіло сливок. Він ворогував зі своїми гігантами, там, на полі бою з ними, і поліг. Він – історія-казка, яку можна розповідати годинами, без прикрас, а можна і з ними.

Я теж хочу запам’ятатись як цікава історія. Втиснути в свої 80 чи 90 років життя якомога більше подій, щоб замість прочерку між роками народження та смерті були викарбувані історії.

Автор: Сергій Лебедєв, Останівка

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ