ПОДЕЛИТЬСЯ

Нарешті я його побачив вперше, він здався мені чудовою місциною. Він стояв лицем до мене, показував лише найкращі, робочі свої сторони. Для приїжджого, «доїжджаючого» нашою, Нью-Йорк є містом-джунглями з бетону та металу. «Доїжджаючий» бачить лабіринт вулиць та авеню й прагне загубитись в ньому. Це любов з першого погляду.

І місто стало простором, який «доїжджаючий» потроху окуповує. Таким чином людина відкриває простір для себе, досліджує, не за раз звичайно, а градуально, крок за кроком. Дослідження з часом стає банальною експропріацією простору. Тому з певним градусом точності можна сказати, що «доїжджаючий» володіє певною частиною Нью-Йорку. Як і інші. Нью-Йорк належить всім і нікому водночас.

Прогулюючись цим простором дуже легко помітити, що це місто крайнощів та бінарних опозицій. Мангеттен в центрі, як фокальна точка всього, що відбувається. Ця точка накопичує всю енергію, всі ресурси. Саме тут кується дух міжнародного мегаполісу. На відміну від периферії. У серці серця є острівець миру та тиші – Центральний парк. Для ньюйоркця це друга місцина, куди не варто ходити (так, як для львів’ян площа Ринок).

Нью-Йорк – це місто висотних будинків, геїв, багатства, бідності та мігрантів. Легальних та не дуже. Деякі стереотипи виявилися вірними – це пункт, де всі культури сходяться (схід із заходом) та перемішуються в дивний коктейль історій та подій з найпоширенішим наративом бездомного та топосом дороги, до такого стану.

Цей мегаполіс має дещо спотворену ієрархію. Більшість людей перекочувала під землю через надсучасну систему метрополітену. На поверхні все реорганізовано, щоб покращити трафік, пішоходам там місця майже немає. Автівки заковтують все більше простору у себе. Підземелля тим часом живе своїм життям і, взагалі-то, це не найгірше місце, щоб просто бути. Кожен бездомний знає, що це місце тепла взимку та прохолоди влітку. Чудове місце для задоволення базових потреб, місце з тисячою і одним подорожуючим музикантом, танцюристом чи таким «доїжджаючим», як я.

Я люблю його і ненавиджу. Захоплююсь ним і зневажаю.

Автор: Сергій Лебедєв, Останівка 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ