ПОДЕЛИТЬСЯ

Напевно, не мені одному важко буде пригадати колір радості. Мабуть, це усі кольори вкупі, залиті при тому вечірнім літнім сонцем. Колір сухого асфальту і шелест чорних покришок гоночного велосипеда. Молода зелень придорожніх дерев і жовті кульбабки, вкриті сірим дорожнім пилом. Ну і, головне, вишнево-червона рама карбонового мустанга.

Велосипед – це невичерпна радість і пригода. Існує навіть клуб власників червоних велосипедів. Його члени переконані, що саме цей колір є найкращим для двохколісного друга. Зі всіх моїх понад двохсот велосипедів я чомусь найбільше любив червоні.

Любов завжди була ірраціональною та нелогічною. Вона сама собі суддя і Бог. Любов цілком самодостатня, вона не потребує ні схвалення, ні аналізу, ні живлення. Це автономна субстанція, що підключена до божественних початків аж від самісінького початку буття. Ось чому в свої сорок шість я свідомо люблю велосипеди зі зростаючою силою. Моя божевільна мрія в тому, щоб наступні сорок шість я теж залишався закоханим. Щоб у мої дев’яносто два про мене сказали, що це був чоловік, якому не лише хотілося, а й моглося. Він постійно кудись їхав.

Мені навіть снився сон, що я їду на своєму вишневому красені безкінечно гладким шосе, швидкість зростає, драйв наростає з такою силою, що неможливо повірити… і раптом серед багряних променів західного сонця я бачу дивне місто, сповнене ще більш прекрасних надій і цікавих людей. Місто це ніби спить, вогні в ньому давно згасли, але воно все одно живе своїм тихим загадковим щастям. Велосипед несе мене в це місто з гори вниз, і я точно знаю, що залишуся тепер у ньому назавжди, навічно, знаю, що заїду в нього саме на велосипеді, посеред багряних променів сонця. Цей сон снився мені вже стільки разів, що я до нього просто звик.

Так що, все-таки червоний. Так, однозначно червоний. Колір вічного літа, колір теплого невимовного щастя. Колір безкінечного шляху, назустріч великій радості, подалі від тупого болю жорстоких розчарувань, подалі від холодного бездушного тління. Таки так, саме червоний. Це мій колір радості. Колір вечірнього сонця та мого улюбленого велосипеда, на якому я проїхав не менше двадцяти тисяч кілометрів…

Автор: Андрій Ладик, Останівка

Фото на прев’ю автора

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ