ПОДЕЛИТЬСЯ

Що робити, коли словам тісно в твоїй голові й вони рвуться на папір? Коли історій, що хочеться розказати, просто сила-силенна. Коли є що й для кого, але ти не знаєш як. Як побороти власну нерішучість, як дочекатися побачення з Музою, як до купи скласти неслухняні букви в слова, а слова – в речення, аби твоя грандіозна думка нарешті набула форми!

Р-ГЭ-ИМ-ТаняМ-2Про те, як подолати ці складнощі, говоримо зі Славою СВІТОВОЮ, письменницею, happy lifestyle блогером, коучем зі словесної майстерності та творчості. Слава – авторка книжок «Жменька слів для доброго настрою» (2014), «Жила-була я» (2016), а також ідейна натхненниця та співзасновниця Першого українодівочого сайту гарного настрою «Каралєвна» і генератор ідей у творчій агенції «Бюро Дівочих Мрій».

– Зі свого досвіду знаю, що багато хто має світлі думки й не проти ними поділитися, але стримує невпевненість у своїх силах (чи зможу зробити це як слід). Славо, як навчитися добре писати?

– Навчитися добре писати можна тільки так: сідати і багато писати. Не чекати, доки з’явиться саме те найперше і найгеніальніше речення, котре схвилює вас до нестями і однозначно сподобається всім і кожному. Не чекати на мотивацію, гарний настрій, доки гикавка мине, на зручний момент чи момент, коли з’явиться ваш особистий кабінет і там можна буде спокійно писати, не відволікаючись на холодильник.

Починайте писати. Просто зараз. Перше, що прийде у голову. Спочатку фразами, через кому. Потім – реченнями. Підслуховуйте чужі історії в метро чи кафе й переповідайте їх. Ідіть у світ і відчуйте себе Оповідачем. Спостерігайте. Дослухайтеся. Вдивляйтеся. Всотуйте.

– Добре, надивився, навсотувався, береш ручку і… гіпнотизуєш той аркуш. Що робити зі страхом перед маленьким чистим папірцем?

– Страх – надзвичайно цікава штука. Загалом, якщо розібратися, то виявиться, що його немає ніде. Страху не існує. Він живе лише у нашій голові. Сидить там сиднем і вичікує зручного (страшного!) моменту, щось періодично (дуже зловісно!) нашіптує. А тому слухати його – невдячна справа.

Для тих, хто панічно боїться чистого аркушу паперу скажу таке: візьміть маленький шматочок паперу, намалюйте на ньому нашвидкуруч вашого внутрішнього критика. Можете відвести душу, нехай у нього буде гачкуватий ніс або окуляри в роговій оправі, і неодмінно лихий, недобрий погляд. Намалювали? А тепер швиденько домалюйте поверх нього клітку. От він і попався, ваш злісний внутрішній критик! Шлях вільний, можна тепер сміливо писати!

Так рекомендують робити геніальні й творчі брати Маклеод (аніматори для студії Disney, DreamWorks, BBC) у «Книзі геніальних ідей», і це працює.

– Хтось поспішає вивалити все на читача і йому все одно, що той буде копирсатися у тоннах слів, а когось стримує нерішучість: чи маю право висловлювати свою думку. Коли дійсно варто вже сідати за стіл, аби поділитися зі світом своїми думками?

– Коли наповнитеся по самі вінця, текст заповнить собою весь ваш порожній простір. Він просто таки поллється з вас, і йому буде байдуже на ваш страх. Бо коли аж розпирає, ніщо не здатне того стримати.

Варто писати тоді, коли є що сказати. Емоція, враження, почута історія, гарна новина, болючий досвід. Гарна історія може бути написана на будь-яку тему й про будь-що. Адже усі ми Оповідачі у якійсь мірі. А словесну майстерність завжди можна відточити, відпрацювати, удосконалити. Для цього потрібно лише читати і писати, писати і читати. У великих кількостях.

Р-ГЭ-ИМ-ТаняМ-3– Як потоваришувати з натхненням? Адже не секрет, що Її Величність Муза приходить, не коли тобі потрібно, а коли їй заманеться. Чи варто чекати на побачення з цією примхливою дамою?

– Відкрию маленький секрет: натхнення живе всередині нас. Чесно. Завжди так було. Просто іноді ми, люди, жителі Великого Міста, вічно заклопотані та чимось стурбовані, його не чуємо. З натхненням майже те саме, що і з щастям: будеш гонитися за ним, ніколи не впіймаєш. Дихання і медитація, хвилини внутрішнього заглиблення та діалогів з собою, час для усамітнення, хороша книжка, спостереження за світом допоможуть його почути. Є моменти, коли слова рясно проливаються на папір, їх стримати навіть не можна. А є час, коли вичавити із себе нічого несила. І не треба. Не треба чавити. Треба дати собі спокій. Наповнитися: емоціями, враженнями, цікавими діалогами, чужими історіями. Наповнитися по самі вінця, і тоді настане момент, коли захочеться сісти і написати. Тільки так.

– Завжди є ризик стати автором, у фан-клубі якого лише один читач, та й той – люба бабуся. Крім таланта, що потрібно ще, аби стати автором, якого читають?

Позбутися ілюзій. Це найперше. Коли маєш готовий рукопис і підходиш настільки близько до власної мрії про першу книжку, що аж у голові паморочиться, найголовніше – стояти обома ногами на землі, а не літати в хмарах. Звісно, можна і навіть треба мріяти про світову славу і гонорари, автограф сесії та блискучі відгуки критиків, але дуже добре разом з тим бути самокритичним, незламним, рішучим і працьовитим. Що це означає? Не варто сподіватися, що книжка одразу, як вийде, так і вистрелить. Іноді це може трапитися, бо щасливі випадки ніхто не відміняв, але часто-густо, для того, аби про тебе знав і чув читач, потрібно іти до людей, їздити містами, організовувати презентації, писати прес-релізи, спілкуватися з журналістами, надсилати лідерам думок примірники своєї книжки, мати активну сторінку на ФБ або Instagram і постійно, постійно розвиватися й рости.

Також треба перестати бути своїм власним фанатом і своїм власним злісним критиком, адже бувають крайнощі: людина або закохана у кожнісіньке слово власного тексту й не може критично на нього подивитися, щось із нього (не доведи Бог!) викинути, переставити місцями; або ж людина є настільки критичним перфекціоністом, що може ніколи не закінчити свій рукопис тільки тому, що він ніколи не здасться ідеальним. Мусить бути золота середина, і вона є.

Добре порівнювати себе з кимось, мати хорошу рольову модель. Але у жодному разі не наслідувати і не копіювати, а намагатися відшукати свої родзинки і фішки. Власний стиль шліфується часом.

Добре багато читати, в тому числі й словники антонімів, синонімів, фразеологічних зворотів. Читати інших авторів – класиків та сучасників, читати переклади книжок, підписатися на сторінки відомих та улюблених авторів у соцмережах.

Ходити на майстер-класи або практикуми, організовані письменниками, їх зараз є дуже багато, на будь-який смак. Там навчать працювати з текстом, вести перемовини з видавцем і просувати свою найпершу книжку.

Одним словом, якщо твердо вирішили писати, треба повністю зануритися у літературне середовище. І найголовніше – вірити в себе та свій успіх, бути відкритим до нових знайомств та можливостей, а ще читати і писати, писати і читати. Багато! Постійно!

– Як обійти «каміння», через які зазвичай перечіпаються автори-початківці?

– Молоді автори часто-густо ідуть наосліп, а за таких умов будуть і ґулі, і забиті коліна, і занижена самооцінка. Але як там кажуть? То все досвід! Повторюся, як важливо зануритися у літературне середовище, оточити себе однодумцями, які завжди підтримають і не дозволять зневіритися у собі, не боятися запитувати, цікавитися, спостерігати, брати участь. Не можна сидіти, склавши руки, або ж стояти на місці. Треба рухатися і не розчаровуватися. Джоан Роулінг відмовляли разів 14, доки не вийшла в світ її перша книжка про Гаррі Поттера, і важко повірити в те, що дебютний роман Стівена Кінга «Керрі» отримав 30 відмов від видавництв. Як ви розумієте, жоден із них не здався після першої ж відмови, і навіть після десятої не здався. Тому потрібно бути терплячим, вірити в себе і наполегливо працювати. Тоді неодмінно все вийде!

Про все розпитувала Ірина Матвієнко, Останівка.

P.S. А ви свої питання ставте Славі Світовій у коментарях. Вона залюбки вам відповість.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ