ПОДЕЛИТЬСЯ

Зараз ми переживаємо дуже цікаві, хоча і не прості часи. Хто б міг уявити, що ми будемо не просто жити, не просто спостерігати, а бути учасниками доленосних подій нашої історії. Наразі криза відбувається не тільки в нашій країні, але і в житті кожного з нас окремо.

Прагнучи просто спокійно жити, ми намагались уникати гострих кутів, намагались триматися осторонь. Ми шукали спокою, а знайшли революцію. Ми шукали стабільності, а знайшли кризу. Ми шукали зовсім іншого. І ніхто не був здатен навіть уявити те, що зараз відбувається. Ми жили за філософією «моя хата скраю – нічого не знаю», забуваючи про те, що насправді «моя хата скраю – першим ворога зустрічаю». А зараз настав час розплати за нашу недбалість, байдужість та пофігізм. А що далі? Що буде зі мною? З моєю родиною? З моєю країною? Це питання до кожного.

Ми говоримо про європейські стандарти, а кидаємо сміття у парку. Вивчаємо англійську мову, а пишемо з помилками українською чи російською. Говоримо про мистецтво, а не знаємо, хто така Марія Башкірцева. Обговорюємо політичні події, а не знаємо власної історії. Захоплюємося романами Фредерика Бегбедера, але ніколи не читали Ростислава Доценка. Дивимося «Сімпсонів», але навіть і не чули про «Нескореного». Хочемо поїхати в Європу, але ніколи не були в Яремчі. Говоримо, що ми християни, але навіть не знаємо, що таке Великдень.

Може годі шукати винних, втікати від своєї сутності, бути байдужими. Згадаймо, що ми українці – працьовитий, щасливий, віруючий та сильний народ. Почнемо з себе будувати щасливу Україну.

Я пишаюсь тим, що я українка. І так, я зараз піду виносити сміття.

Автор: Поліна Хаботнякова, Останівка 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ