ПОДЕЛИТЬСЯ

Якось пила я зранку каву, таку міцнющу та з цитринкою, і думала про кохання. Під міцну каву тільки про міцне кохання можна думати, ніяк не про роботу чи ще щось. Під якусь таку більш «компотну» каву – так, але з міцною тільки про міцне.

Так от, думала і зрозуміла, чому ото наші шановні мужчини так переживають за свою репутацію. Так добиваються від нас, жіночок красивих та розумних, поваги. От усіма можливими способами вимагають просто! Хто квітами задаровує, щоб вже тільки хвалитись могла – який же він уважний та галантний! То чокулядками всякими, то подарунками діамантовими, то шубами заокеанськими. А хто і простіше – кулаком та наганяєм. Криком та штурханами. Щоб боялась. Чим дужче боїться –­­ тим серйозніше поважає. А хтось ще тихесенько сидить, мовчить і так здалеку рученькою махає і роками гадає: поважає чи ні? А є ще інші, такі крутезні та файнезні, такі зовсім чоловічі-чоловічі – сильні, незламні та неусміхнено-поважні, ну, такі заморожені у прикиді «сильної» статі. І такий теж не підходить на відстань розмови, щоб не дай боже не почути з її уст теплих слів. Щоб не розтанути та не зрозуміти – а ну його, оту всю мішуру, беру в обійми і там уже розберемось, поважає чи не поважає.

А жіночки іншу лінію собі вибудували: вся я красотулька, принцесно-рожева, розумничка, кар’єрно зростаюча та фінансово незалежна. Розмальована та одягнена у повний фешн. Спробуй розгадай мене, перш ніж запросиш до життєвого танцю. (Хоча, можна і не розгадувати – скажу по-секрету – вона сама не знає правильної відповіді, що їй тра.) І так ми зверхньо на них дивимось – такі вони незграби, навіть не розуміють, як задовольняти жіночі потреби! Які квіточки дарувати, коли та з якого боку заходити. І ми їх так старанно собі під каблучок, щоб всі подруженьки бачили! І це так робиться, я про заганяння під каблучок, по-різному. Хто примітивно – загнала одного разу і сиди там, виходиш тільки, щоб виконати мої бажання. Хто такими іграми «дам-не дам», то ігри для 18+, того про них детальніше не буду. Хто покірливістю домашньо-солодкою такою, а подробиці у всій красі та фарбах про його «недоумкуватість» подруженькам на лавочці. Хоча тепер в фейсбучику чи вайберочку. Таке собі «хі-хі» та «ха-ха» дівчаче. А хто на людях так вишукано-захоплено дивиться на нього та розповідає в третій особі однини про його звитяги, як він щодня обожнює законну дружину свою. Який молодець та який слухняний. А дома він правда бігає та робить, бо ж…

Дозвольте не продовжу, тільки зауважу, що я нікого конкретно не описувала, всі співпадіння чи ваші портретні уяви є рандомними. Тобто випадковими.

Так, чекайте, обіцяла я розказати, що там під кавусю зрозуміла. А зрозуміла я таке: то як з айфонами. (Не ображайтесь ті, хто має інші смартфони, я просто, крім айфону, ніц не юзала, того не знаю.) Спочатку базова модель. Тоді всякі там покращення. І зовнішні, і внутрішні. Оновлення, апгрейди та виправлення всіляких там помилок. Але воно таке саме – дзвонить та фотографує. І фейсбук має, і пошту, і телеграм. І пікселі – ну, хто з вас розуміє нащо вони, тії пікселі? І хто на око розрізнить у телефонному виді фото на кількість їхню?

Ну, гаразд, тепер серйозно. Ми створені почергово. Спочатку все земне-навколишнє, тоді тваринки всякі, пташки та рибинки, а потім чоловік. А тоді вже жінка. І чоловік спав собі тихим, мирним сном і не чекав, що ще хтось буде. Очі відкрив – і просто затьмарило його від розуміння, хто перед ним. Кохана, про яку навіть не мріяв і не уявляв, така потрібна, бажана та жадана. Без якої так недобре було, але ще того не знав. І тут є. Стоїть, усміхається і буде поруч завжди. А жінка, що створена була з частини свого цілого, не знала життя без нього. Бо для нього була. Для неї в тому саду тільки він був свій, рідний та єдиний. Поза ним – нікого.

Тільки тут хтось втрутився. Історія закручена, третій завжди зайвий, і посіялись думки. В чоловіка: а якщо у тій оновлено-збільшеній місцями моделі є щось таке, що я вже зараз не буду на чільних місцях в рейтингах? що, якщо вже не потрібен? як же ж воно тоді жити? А жінці: так ти ж сама остання, рекламована і вимріяна модель. Маєш триматися незалежно, щоб тебе завжди хотілось, а ти не давалась. Така собі мрія нездійсненна. Бо, якщо станеш доступною – то стане зрозуміло – база одна. Функції ті ж. Заглибини різні. Ну, і дизайн теж.

А все воно так мало бути просто і гарно – одне ціле з двох. Одне без другого не ціле. Повноцінне – так, життєво спроможне – однозначно, але просто не ціле.

Люди, не бійтесь. Ніхто нічого не втратить. Пийте міцну каву разом, міцно кохайтеся та знайте, що цілість, вона таки з двох.

Автор: Надія Кондратюк, Останівка 

ПОДЕЛИТЬСЯ
Предыдущая статьяМне не надо богаче подарка
Следующая статьяМысли на стенку
Любить людей. Такими, які вони є. Вважає, що безумовне прийняття та щирість – це основа людського спілкування. Закінчила Львівську консерваторію. Працює в сфері захисту дітей. Життєве кредо: все буде добре. З нами стається тільки те, що для нас найкраще, як би ми не супротивились цьому.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ