ПОДЕЛИТЬСЯ

Чому в сорок п’ять ми почуваємося відчутно краще, ніж у сорок? Тільки не згадуйте про бабу і ягідку, бо не смішно і не цікаво.

Давно чув про цей феномен, але одна справа чути, а зовсім інша – відчути. Не забуду, як вітав мене колись із сорокаріччям один поважний чоловік, вдвічі за мене старший: до сорока ми йдемо вгору, а потім згори. Тоді я мовчки на нього образився, бо уявив себе мішком з картоплею, що котиться з горба, а потім таки збагнув подвійну мораль цього іронічного вітання. До сорока ми, напевно, збираємо досвід, а потім користуємося ним. Але ж водночас, як відомо, спускатися з гори часто буває важче, ніж підніматися. Далеко не всі, хто підкорили Джомолунгму, змогли вернутися додому живими. Схили Евересту вкрито крижаними трупами у кольорових куртках. Багато з них бачили вершину.

І все ж сорок п’ять – це прекрасний вік, я відчуваю це кожною клітиною і кожну мить. Старечий маразм, сподіваюся, завітає ще не скоро, а юнацька тупість, Богу дякувати, давно ізвітріла.

Не тривожить більше передчуття нових викликів і відкриттів, бо вони неминучі, а смерть вже давно не така страшна, як у вісімнадцять чи, напевно, у вісімдесят один. Рівновіддалена точка від двох полюсів, екватор. Прийшла здатність щиро і легко посміятися над власними помилками і скористатися важливими висновками. Цілий ряд проблем відпав сам собою, уже впевнено звертаєшся на «ти» до п’ятидесятирічних, але на «ви» до підлітків.

За східними канонами до абсолютної зрілості лишається менше п’яти років. За тими ж канонами сивина вважається ознакою старості, а не мудрості.
Між іншим, Родіон Раскольніков у відомому романі мого улюбленого письменника зарубав сокирою стару бабу, якій було аж… сорок два.
У середні віки європейці вважали сорокарічних старими, а індіанці – древніми. Містичний вік.

Цей вік можна описати одним словом: свобода. Воля від надокучливих порад тих, кого раніше боявся, від безглуздих пригод юності, від марних амбіцій старості, від страху тління і небуття. Свобода як максимальна міра відповідальності, як усвідомлена необхідність та здатність робити правильний вибір і ніколи не шкодувати про нього. Кажуть, у цьому віці ти починаєш переживати лише про одне. Хто завтра наробить більше дурниць: твої батьки, чи твої діти?

У сорок нас тривожать думки про те, що з вершини доведеться рано чи пізно зійти вниз, а у сорок п’ять ти уже захоплений процесом і не озираєшся. Краєвид майже не змінився, щоправда попутників менше. Страху нема: внизу – земля, нагорі – небо. Ще ніхто не спромігся змінити цей шлях і його закони. Черчіль жартував приблизно так: якщо у двадцять ви не ліберал, то у вас нема серця, але якщо у сорок ви не консерватор, то у вас немає розуму. Консерватизм у контексті цієї іронії слід розуміти як усвідомлення неминучості подій, а також своєї невідкладної і невід’ємної у них ролі. Саме ця впевненість і наповнює нас тою тихою і нездоланною радістю, якої ще не було п’ять років тому.

Автор: Андрій Ладик, Останівка 

ПОДЕЛИТЬСЯ
Предыдущая статьяВерь: мы сбудемся
Следующая статьяМысли на стенку
Захоплюється велоспортом, ремонтує велосипеди у власній майстерні. Любить міцну каву без молока і літературу, особливо Достоєвського і братів Стругацьких. В шлюбі понад 20 років. Щасливий батько щасливої доньки.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ