ПОДЕЛИТЬСЯ

Вона була надзвичайною. Її весела й щира вдача, виборознена щоденними клопотами за сліпим чоловіком і слабозорою донькою, рятувала від смутку й відчаю. Вона не вміла скаржитися й жалітися. Просто жила, просто підмічала своїм єдиним оком, залишеним війною, те, що інші ніколи не бачили й двома.

Коли ми познайомилися, мені, як і її дочці, було десять. Зустрілися влітку в селі, де жила моя бабуся. Вони саме купили там дачу: благеньку хатинку зі старою шовковицею, споришевим обійстям і латкою городу за рівчаком. Цей зелений райок одразу гостинно відчинив свою щербату хвіртку для сусідських дітей. Ми бігали до дачників із різних причин: погратися з хазяйським песиком, взяти цікаву книжку, наїстися солодких шовковиць і потайки глянути на її скляне око, яке, на дивину, як і живе, випромінювало радість і доброту.

Попри невибагливість і скромність їхнього побуту, вона завжди знаходила, чим нас пригостити. Окраєць хліба із соковитим листям салату, присолений хрусткий качанець капусти, печена картопля – таке просте частування здавалося смачнішим за всілякі витребеньки, які продавалися в місцевому сільпо.

Найбільше нас вабила їхня світлиця, де дрімала сива піч, долівка була встелена пахучим зіллям, а на стіні навіки зупинився старовинний годинник із маленькою зозулькою. З її дозволу кімнатка стала всесвітом нашої казки. Ми його творили зі святкових листівок, цукеркових обгорток і пластиліну. На довгій дерев’яній лаві, яка тягнулася літерою «г» попід вікнами, виростали дивовижні садки й озера, палаци й замки, заселені пластиліновими мешканцями. У нашій уяві вони мандрували незвіданими країнами, потрапляли в різноманітні пригоди й перемагали лихих ворогів.

Поки ми захоплено творили, вона нам читала. Дбайливо добираючи літературу, щиро цікавилася нашими враженнями й раділа, що книжки надихали нас на нові ігри, допомагали пізнавати світ і просто приносили задоволення.

У неї завжди вистачало терпіння, вчасних слів підбадьорення, розуміння дитячих таємниць і турбот. Ми ніколи  не відчували себе зайвими, адже вона була нашим справжнім другом. Її любов не знала вихідних, а двері серця не замикалися на засув.

Узимку ми передзвонювалися, відвідували разом музеї, виставки. І з нетерпінням чекали літа, щоби знову опинитися на її подвір’ї, в затишній хатинці, де під цікавий книжковий сюжет творити світи наших мрій і насолоджуватися літеплом дитинства.

 Автор: Ольга Тицька, Останівка 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ