ПОДЕЛИТЬСЯ

Їм по п‘ятнадцять, не більше. В неї тонкі зап‘ястя і біла блузка. В нього – блакитні очі. Вона сміється без угаву. Він поправляє свої окуляри. Ідуть за руку – від школи.

– Скучив? – питає вона, а іскри так і сипляться із очей.

– Скучив, – він знову поправляє окуляри.

– Я так і знала! – підстрибує вона. І після недовгої паузи додає: – Літо скінчилось… тепер осінь, школа, а далі що?

– Життя… і знову літо, – нарешті він посміхнувся.

Вони пішли собі. Вона – з русявим волоссям і в незручних туфлях. А в нього – блакитні очі. Лишили по собі осінь, а потім знову прийде літо. Поставить життя на паузу.

Цікаво, чи триматимуться вони за руки наступного вересня…

Автор: Марта Гулей, Останівка

ПОДЕЛИТЬСЯ
Предыдущая статьяМысли на стенку
Следующая статьяЯ сьогодні зустрів супермена
Інколи Марта – фабрика текстів, інколи – розробниця баз даних, буває дуже крутим математиком, інколи пише наукові роботи чужим дядям і тьотям. Кається і знов пише. Майстер спорту міжнародного класу з диванолежання, срібна призерка міжнародної олімпіади з прокрастинації та мама двох малих драконів.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ