То зовсім не про знання та ерудицію. Хоча і вони важливі. Важливе інше.
Бути дорослим означає бути щедрим. На добре, на прощення, на милосердя, на любов до ближнього.
Бути дорослим – то бути відповідальним. І не лише за одного себе. Буває, що й за тих, хто ще в процесі виростання.
А ще це про те, щоб не сперечатися, навіть якщо ти правий на 200%. А надати час людині зрозуміти самостійно (або ж не зрозуміти, і таке буває). Бо то вже її вибір. А бути дорослим – то про повагу до вибору інших.
Бути дорослим – це просто піти, коли тебе особисто несправедливо облаяли, не народжуючи планів зворотнього кроку. І, навпаки, не піти, коли лають іншого при тобі «не за діло». А відстояти справедливість щодо іншого, не щодо себе.
Бути дорослим – це розуміти, що ти відчуваєш. Дозволити собі це. Але зробити не стільки за почуттями, скільки за тим, як має бути, згідно з твоєю системою цінностей.
Образили? Так, боляче. І хочеш сказати у відповідь: «Сам дурень»? Розумію, сама завжди хочу. Але дорослий скаже інакше. Наприклад: «Дякую, та мені вже треба йти».
Дорослі не принижують нижчих, менших та взагалі нікого. Нічим і ніяк. І самого дорослого принизити неможливо. Тому що його гідність залишиться незайманою за будь-яких обставин.
Принижують слабкі, нікчемні людці.
Так, дорослим бути не просто. І дуже почесно водночас. Але хіба ж ми всі не хотіли у дитинстві бути дорослими та самостійними?
І так, у кожному дорослому є ще багато чого від дитини. Тут розгнівався та торохнув кулаком по столу, а там образився й відповів нечемно. То чи варто тоді від своєї дитини малої вимагати так багато, якщо і сам не з усіма своїми «забавками дитячими» впорався?
Але ж яке то все ж таки щастя – бути дорослим! Захищати, а не нападати. Любити, а не ненавидіти. Дарувати, а не відбирати. Надихати, а не гнобити. Прямо звертатися по допомогу, а не маніпулювати. Визнавати свої помилки і слабкі сторони, а не «вибілювати» їх, аби лише сподобатися…
Люблю бути дорослою. Хоча інколи так хочеться знову стати дитиною. А ви?
Вікторія Андросова, Останівка
