Як добре, коли в голові рояться ідеї. Ще краще, коли до цього додається сміливість і тоді, крім тебе, й інші можуть почути, побачити, долучитися, скористатися твоїми досягненнями, мріями, відкриттями.
Тож, «Останівка» розпочинає знайомити з проектами, що надихають. Зі сміливцями, які зробили крок назустріч до своєї мрії.
Сьогодні наша розмова з ідейними натхненницями та співзасновницями першого українодівочого сайту гарного настрою «Каралєвна» Славою СВІТОВОЮ та Мирославою КОШКОЮ. Проекту дівчат цими днями виповнилося вже чотири роки. З чого почали, скільки разів були готові здатися, чого навчилися за цей час – читайте в нашому інтерв’ю зі справжніми каралєвнами.
– Сьогодні про ваш проект знають, вас читають, до вас ходять на тренінги, майстер-класи й вечірки. Як довго ви йшли до своєї мрії?
Мирослава: Насправді ми ще в процесі, ми й досі йдемо до своєї мрії й часом мені здається, що це триватиме безкінечно. Навіть зараз, коли вже стільки маємо всього за плечима, ми мріємо про нові горизонти і щодня робимо впевнені кроки до них. Якщо ж говорити про сайт, то ідея створення ресурсу витала у повітрі кілька років, але ми якось не поспішали хапатися за неї, а тоді в один момент, просто закрили очі й розпочали. З того часу, як ми зустрілися з нашим розробником і захлинаючись розповіли йому, чого хочемо, і аж до запуску сайту минуло 9 місяців. Не знаю, багато це чи мало… Але 9 місяців, то якось аж символічно (усміхається). Та майже відразу після запуску сайту нам стало цього мало, почали з’являтися нові ідеї, плани, і ми просто брали й робили те, що задумали.
– Хто був перший? Хто приніс ідею розпочати такий проект? Чи трансформувалася ця ідея з часом?
Слава: Нам з Мирославою завжди хотілося придумати і втілити щось цікаве. У далекому 2008 році ми годинами обговорювали на перехресті створення книжкового магазинчику-кав’ярні. Але на той час у нас не було ні досвіду, ні фінансових ресурсів, ні вмінь налагоджувати бізнес-контакти, тож ця грандіозна ідея завмерла. Але народилася нова. На той час нам страшенно не вистачало дівочих медіа-ресурсів українською мовою. Загалом, усі сайти були російськомовними і дуже гламурними. Ми хотіли запропонувати щось своє, кардинально інше – україномовне, інтелектуальне, грайливо-весело-іронічне. Так народилася ідея створити перший українодівочий сайт гарного настрою «Каралєвна».
Спочатку ми думали, що будемо лише писати для сайту. Потім запустили серію сезонних міні-журналів «Каралєвна» (у паперовому та електронному форматі), до цього часу не знаю, як нам це вдалося! Але щоразу, як дивлюся на ці журнали зараз, радію страшенно! Вони нагадують мені, що коли є велике бажання, немає жодних перепон.
Упродовж цих чотирьох років було цікаво спостерігати за тим, як працює життєва магія, і як на кожному особливому етапі проекту з’являлися у команді особливі люди, котрі привносили малесеньку частину себе, і проект починав вигравати новими барвами. Наш медіа-проект починав набирати нових обертів, і трансформувався у такий, яким ми його ніколи не могли уявити. З’ясувалося, що є можливість і потреба вийти з віртуалу і зробити крок назустріч своїм Читачкам. Так ми почали проводити розважальні тематичні дівочі вечірки. По мірі того, як аудиторія розширювалася, наші заходи з суто дівочих перетворилися на родинні, адже люди приходили парами, сім’ями, з дітками, і це було просто неймовірно!
Проект «Каралєвна» зараз – це пізнавально-розважальний медіа-ресурс. А проект у проекті, який народився рік тому, це «Бюро дівочих мрій» – це дівочі студії та лекторії, практикуми та майстер-класи, творчі ретріти, яскраві івенти, драйвові мандрівки. Ми (і не тільки ми!) уже встигли його полюбити. Він також росте і розвивається. А ми спостерігаємо за усім цим і страшенно радіємо.
– Якщо чесно, було страшно? Хотілося здатися? Скільки разів?
Слава: Якщо чесно, я уже перестала рахувати! Здатися хочеться періодично, це правда. Але в нашому випадку далі емоційних слів розпачу і хвилинок слабкості не йде (усміхається). Приблизно стільки ж разів буває страшно.
Тут нам пощастило, бо ми з Мирославою чудово доповнюємо одна одну. Я в проекті – рушійна сила, шквал божевільних ідей, ураган розгорнутої діяльності. Мирослава – тверезий розум, спокійний і завжди виважений погляд на все, що відбувається, і люблячий критик. І ми непогано навчилися балансувати «на межі», брати на себе відповідальність, делегувати одна одній задачі, підтримувати одна одну і знаходити потрібні слова, аргументи і факти.
Так, буває настільки важко, що хочеться все поставити на паузу і зникнути. Буває, що на якусь мить втрачаєш орієнтири, засліплений чужими проектами, чужими порадами, чужими успіхами. А коли дивишся на своє, то думаєш: «Боже, як все жалюгідно, ні тобі блискучого результату, ні нагород з відзнаками, ні визначних досягнень. Кому це все треба, окрім мене? Нікому», і впадаєш у ступор.
У мене був один важкий момент, коли наш проект перестав мені подобатися. Тобто одного дня я чітко відчула й усвідомила, що ми почали рухатися кудись не туди, категорично почав не подобатися контент, зовнішній вигляд сайту. І я розуміла: якщо мій проект не подобається мені ж, як я можу ходити й розповідати усім, який він класний, якщо це не так? В такі хвилини дуже важливо зізнатися собі у якісь прихованій правді, прийняти її, окреслити оновлений план дій і рухатися далі.
Так ми і зробили. Повністю оновили функціонал та дизайн сайту цієї весни. І наче відлягло: знову стало легко, повернулося відчуття того, що ми робимо круті, неймовірні речі. До нас потоком потягнулися люди: хтось хотів писати і публікуватися у нас на сайті, хтось заводив мову про партнерство, подвоїлася кількість позитивних відгуків нам на пошту. А це значить, що ми все зробили правильно.
Дуже важливо слухати себе. Зрештою, у своєму проекті тільки ти сам можеш дати раду всьому. Ти сам і ще команда, яка стоїть не позаду, а поруч, пліч-о-пліч. Це ті, у кого також горять очі, кому не байдуже, кому так само, як і тобі, хочеться рухатися вперед і змінювати щось у цьому світі на краще.
– Перше враження, коли заходиш на ваш сайт, що це для таких собі панянок і паняночок, гламурненько, легко, навіть десь легковажно, але варто лишень подивитися уважно, розумієш, що не так все просто, що тут глибше. На ваш погляд, ідеальна каралєвна – це…
Мирослава: Напевно, каралєвна, апріорі, не може бути ідеальною, тобто вона саме тим і прекрасна, що не ідеальна, адже ми усі такі. Справжні. Власне, сайт, і проект в цілому, створено для справжньої, а не «глянцевої» дівчини/жінки. Каралєвна – це не пафосна діва, це красива, стильна, розумна, талановита жінка. Це і успішний керівник, і фотографиня, і матуся з двома-трьома дітками, і хенд-мейдер, і актриса, і поетка, і вчитель англійської мови… Та, яка може бути мега серйозною і сміятися до сліз, в тому числі й над собою. Вона і сильна і слабка водночас.
Ми створили унікальний віртуальний простір, де кожна може знайти щось цікаве й корисне для себе. Ми надихаємо, підтримуємо, розважаємо, даємо інтелектуальну й культурну складову, навіть даємо можливість реалізувати себе в якості автора на нашому медіа-ресурсі. А те, що сайт виглядає гламурненько – усі жінки, зрештою, люблять, щоб було красиво! (Сміється.)
– Ви всіх бажаючих запрошуєте зупинитися, посидіти на троні, приміряти корону. Що робити потім, після примірки, щоб утримати корону на голові?
Слава: Ми переконані, що у будь-якої дівчинки, дівчини, жінки корона є ще з народження. Просто вона невидима. Тож не всі про неї знають, не всі про неї пам’ятають. Наш проект існує для того, щоб дівчатам та жінкам про це нагадувати. При чому в нашому випадку корона символізує не пиху, зверхність чи символ влади, а унікальність. А унікальною бути дуже просто – треба всього лиш за будь-яких обставин бути собою.
– Чотири роки для проекту – це добрий термін. Можна побачити, помацати результати своєї праці. З чого ви почали і що робите сьогодні?
Мирослава: О так, безумовно. Каралєвна розрослася з розважального порталу до масштабного дівочого проекту, що охоплює чи не усі сфери інтересів сучасної дівчини/жінки. Ми провели понад 50 розважальних, благодійних, освітніх і творчих заходів. Упорядкували та видали дві збірки веселих дівочих історій за ініціативи проекту «Каралєвна» – «Балачки про все на світі» та «Теревені аж до ранку». Запустили «Бюро дівочих мрій» як окремий самостійний проект. Зібрали чудову команду авторів, які пишуть чудові тексти на сайт.
Ми дуже трепетно ставимося до нашого проекту і нам постійно здається, що можна було б зробити більше, краще, але, озираючись назад, ми вже бачимо, скільки всього вдалося здійснити. Попри деякі «прогнози», проект за ці чотири роки не просто вистояв, а й набрав потужних обертів. Цьогоріч ми повністю оновили сайт, змінився і контент, змінилися і ми самі: якщо раніше багато чого робили інтуїтивно, то зараз більш професійно підходимо до справ. Дещо змінився формат заходів, зараз ми зробили акцент на освітньо-мотиваційних лекторіях, семінарах та майстер-класах. З нами працюють чудові спікери, справжні профі й ми тішимося, коли й самим випадає можливість сісти і послухати їх. Маємо багато планів на майбутнє, тож – роботи непочатий край!
– Чому ви вже навчилися, пройшовши стільки разом?
Мирослава: До створення «Каралєвни» ми зі Славою були вже досить довго знайомі, більше того, ми були добрими подругами, але не завжди дружба може гармонійно поєднуватися зі спільною справою. Мені здається, що ми, перш за все, змогли вибудувати такі відносини, де одне не заважає іншому. Ми навчилися розмежовувати роботу й особисте, без усіляких образ, нарікань тощо. Нарешті ми навчилися цінувати свій час, свою роботу, свої досягнення, бо якщо ти сама цього не цінуєш, то як будуть цінувати інші?
«Каралєвна» завжди відкрита до співпраці, до діалогу, але іноді доводиться казати людям «ні». Спочатку це було вкрай важко, але зараз ми змінили своє ставлення до цього заперечника. Це не означає, що тепер ми наліво й направо усім відмовляємо (усміхається). «Так» ми кажемо значно частіше, аніж «ні». А взагалі, ми багато чому навчилися. Навчилися довіряти одна одній, нести відповідальність за себе й за проект, а ще навчилися приймати зміни.
– Що порадите тим, хто отримав ідею, але ніяк не наважиться ризикнути запустити свій проект?
Слава: Є така чудова українська приказка «Очі бояться, а руки роблять». Мабуть, краще я й не скажу. Аби щось зробити, треба діяти. Навіть найменший крок буде щоразу наближувати тебе до твоєї мрії. Тому чим раніше починаєш рухатися, тим швидше досягаєш цілей та мрій. Стартуйте вже сьогодні й через деякий час будете приємно здивовані тим, куди прийшли!
Дізнавалася про секрети на шляху до мрії Ірина Матвієнко, Останівка.
Світлини з архівів Слави Світової та Мирослави Кошки
