ПОДЕЛИТЬСЯ

Чесно кажучи, я вагалась пропонувати цей фільм, зважаючи на те, як тема расизму «розгойдує човна» в Америці й не тільки. Проте ця історія настільки тонка, красива та справжня, що, можливо, саме час подивитися її та дещо зрозуміти…

Отже, «Зелена книга» / Green Book (реж. Пітер Фарреллі, США, 2018) занурює глядача у початок 60-х, а точніше у 1962 рік. Головний герой – кремезний, не дуже освічений та простий як дві копійки італієць Тоні – все життя прожив зі своєю великою родиною у Бронксі, працював здебільшого там, де потрібно було його вміння вирішувати проблеми, так би мовити, силовими методами. Сам Тоні називає свою професію «зв’язки з громадськістю»,  з чого одразу зрозуміло – з гумором в нього все ок.

Та самими м’язами на хліб з маслом не заробиш, тож Тоні погоджується на  нетипову для нього роботу. Він стає особистим водієм геніального піаніста Дона Ширлі з Ковент Гардену та везе його у двомісячний тур на південь країни. Все б нічого, але Дон – чорношкірий, тож їхня подорож перетворюється на справжній квест під назвою «довези музиканта до роялю цілим та неушкодженим».

Для чого ж так ризикувати, давати концерти там, де чорношкірих досі тримають за рабів? Дозволю собі маленьку цитату, аби присмачити вам цей текст: бути генієм мало, треба бути хоробрим, щоб переконувати людей. І в героїв «Зеленої книги» це гарно виходить.

Одразу скажу, це неймовірно атмосферне, візуально бездоганне та дещо камерне кіно, де з подорожі двох абсолютно різних людей народжується справжня дружба та… мораль. Так, це марудне й затаскане слово «мораль». Але в цій історії без неї ніяк. І, гадаю, кожний знайде свою.

Тоні спостерігає, як шаленіє біла публіка від гри Дона, а потім, щойно стихають останні ноти, великий музикант знову стає лише «нігером». Я свідомо використовую цей термін, бо саме його ви почуєте в фільмі. А ще ви побачите, що є речі, які притаманні будь якій людині, незалежно від кольору шкіри, соціального статусу, наявності готівки в кишені чи фізичної сили. Це – гідність. Самотність. Гумор. Дружба. Родина. Музика, зрештою.

Головний герой чесно намагається зрозуміти, а згодом навіть перевиховати свого геніального «боса», який наче трохи відірваний від реальності. Проте Тоні стикається з неабияким інтелектом і характером Дона й починає мінятися сам. У цьому концертному турі обидва чоловіки отримують те, чого їм бракувало, та втрачають те, що було лише стереотипом.

Тож, спробуйте відкласти всі упередження та забути новини про хвилі протестів в США. Вони не мають нічого спільного з тим, про що йдеться в «Зеленій книзі». Я пропоную вам насолодитися історією, яка, наче музика, поглинає та зачіпає по-справжньому глибоко й напрочуд легко.

Залишилося лише додати, що цей фільм створено за реальними подіями. Тож приємного перегляду. І знову ж таки, голосую за український дубляж, бо він неперевершений.

Автор: Тетяна Іванова, Останівка

В публікації використано кадри з фільму «Зелена книга»

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ