ПОДЕЛИТЬСЯ

Фільм «Генделик» (реж. Тарас Дударь, 2019) відкривав міжнародний кінофестиваль «Кінолітопис», де мені й поталанило побачити його. Постараюсь без спойлерів, друзі!

Історія про сценариста-невдаху, що заплутався не лише у творчості, а й в житті. Замовник сценарію за провальну ідею погрожує автору вбивством, тож сценарист вимушений тікати. Проте, натрапивши на звичайний, з першого погляду, привокзальний «Генделик», він стає на порозі зовсім інакшого буття, ніж до цього.

Картина за мотивами творів Олександра Столярова повна ліричного гумору, романтичної сатири, ностальгічного каламбуру – як би ще вам сказати, так щоб не переказати? Особисто я відшукала в «Генделику» якийсь почерк французької комедії. Кінострічка, звісно, не масова, це більш, як то кажуть, «елітарне кіно», проте «Генделик» – це вам не про еліту.

Щодо технічних моментів, у вивченні яких я роблю лише перші, але вже впевнені кроки, мені сподобались і динаміка картинки, і наявність у візуальному ряді кадрів-деталей; гра акторів та вдалі акценти сюжету; органічний музичний супровід і розбірливі діалоги (так, з цим в нашого кіно бувають проблеми). Одним словом, все «жваво стрибало в одну дудку» і це прекрасно.

Фільм для людей і про людей. Він не про касові збори та масштабні бійки. Хоча… епік файєр в «Генделику» все таки був. Упс, здається, вже забагато. Як каже моя бабуся: «То що ж його говорити про кіно? Кіно дивитися треба!» То ж, гайда дивитися, любі!

Автор: Марія Козир, Останівка

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ