ПОДЕЛИТЬСЯ

І оперезавшись він нахилився і почав по черзі омивати їм ноги…

Мені теж мили ноги. Купу разів в дитинстві. Я якось не надавав цьому значення, але мені здається так і виглядає справжня жертовність.

Якщо ви коли-небудь бачили дитячі ноги після цілого дня біганини по пилюці, коров’ячих кизячках та по всяких болотах, то точно знаєте, що навіть дивитися на таке не є приємною річчю. Не кажучи вже про миття і доторки до тих ніг.

Так, і в мене було, що Кольки-Васьки, сільські друзяки, ходили босими і тим дуже пишалися, а у мене, міського хлопця, ноги були досить тендітні, не згрубілі на стопах, а тому було важко пристосуватися до такої сільської моди ходити набосо. Все ж я пробував і одного разу навіть набосо по розпеченому асфальту ходив. Можете уявити, як потім довго треба було віддирати кавалки асфальту від ніг. Терти сильно славнозвісним милом 72%. Все це під крики болю, бо асфальт віддирався з загрубілою шкірою та нещадним запахом, бо набосо треба було по традиції вступити принаймні в один кизячок на день – на щастя чи до грошей.

Ми виросли в місті з братами та виховувались в обох парадигмах. З одного боку, збирання колорадських жуків з процедурою їх беззастережного топтання в найближчій дорожній ямі, збирання сіна та роботи по трамбуванню його на стриху, свіже молоко зранку, ще тепленьке з пінкою та хлібом-цеглиною, за формою, а не за смаком. З іншої сторони, рідкі дерева міста, старий «запорожець» в гаражі мого друга, кидання кульок з водою в відкриті вікна трамваїв на Обливаний понеділок, розбиті вазони в класі біології – теж було непоганою забавою. А потім мамині сльози, бо наслухалася від вчителів, які ми погані й тупі з англійської. Саме вона відшкрібала чорні, брудні місця з моїх стоп, все так само зле пахнучі, з вибриками і криками болю, але все ж, з Божою поміччю відмила все гидоття – виховала, як книжка пише.

Мабуть, тепер моя черга мити ноги. То не захцянка, а даність, адже завжди є той, хто жертвував заради мене своїм комфортом. Я впокорюся хоч раз, підпережусь, наллю холодненької води з криниці в тазік і займуся справою.

Мамо, підставляйте ноги. Мені пора, я вже виріс.

Автор: Сергій Лебедєв, Останівка

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ