ПОДЕЛИТЬСЯ

Я маленька жінка. Я обираю підбори, аби мене було краще видно. Я вчуся говорити голосно: і тоді, коли прошу когось передати на квиток у громадському транспорті, і коли захищаю свої кордони, і коли прошу про допомогу, і коли загадую бажання в небо. Я хочу, щоб мене чули. Я не хочу бути невидимою.

Я маленька жінка. Я кермую маленьким авто, довжина моєї ступні 22.5 сантиметри, я живу всього лиш на третьому поверсі, поближче до землі. Але я мрію навчитися літати і не падати. Щодня я знімаю свої крила із гачка у коридорі й чіпляю за плечі. І йду у світ, щоразу забуваючи, що я вже вмію літати.

Я маленька жінка. Я люблю, коли красиво. Говорять. Одягаються. Їдять морозиво з маленької позолоченої ложечки. Розглядають своє відображення у вітринах. Сміються дзвінко. Закладають ногу на ногу. В моєму животі живуть метелики, а у вухах шумлять водоспади. Я вмію ходити навшпиньки, обіймати словами і розпалювати вогонь. Мені не страшно, коли боляче.

Я маленька жінка. Я лягаю спати далеко за північ, а прокидаюся ближче до опівдня. Слухаю тишу в собі. Вглядаюся у майбутнє. Я приставляю маленький ослінчик до вікна, вилажу на нього з ногами і прихиляюся до прозорої шибки. Там, посеред людей і дерев, тротуарів і кульбаб, що випинаються з-під асфальту до сонця, є місце і для мене.

Одного дня я виросту і наважуся вийти.

Автор: Слава Світова

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ