ПОДЕЛИТЬСЯ

Зі всіх порад щодо збереження щасливого шлюбу я за останні років десять запам’ятав лише одну, хоча семінарів на цю тему почув уже стільки, що ви навіть не повірите. І користі від них було, як казала моя баба Ганя, як з козла молока. Тому подібні перлини я навчився цінувати.

Ця порада цілком ймовірно може нікому із вас не знадобитися, окрім власне самого мене, але якщо є шанс бодай одній парі помогти не розбігтися на самому цікавому місці, то я вважатиму навіть мою привселюдну сповідь лиш мізерною платою за такий колосальний успіх.

Slow it down.

Це і є та порада. Сповільнюйте темп. Заспокойтеся і перестаньте гнатися за життям. Просто живіть. Більшість сучасних сімей переживають кризу і навіть розлучення зовсім не тому, що їм чогось бракує, а тому що вони прагнуть отримати надто багато. Причина агонії шлюбу зовсім не у недостачі грошей чи чогось подібного, а у тому, що ми перестали цінувати те, що у нас є.

Що у нас саме цінне в шлюбі? Правильно, ми самі. Моя найбільша радість, нагорода, цінність, моя мета і засіб, моя причина і наслідок – це моя дружина. Все інше не має значення. Ми в шлюбі 22 роки. У нас доросла дитина, спільне минуле і майбутнє, у нас позаду безліч конфліктів і примирень, позаду, мабуть, половина життя.

Що ми очікуємо попереду? Я не знаю. Ми просто хочемо бути разом і нехай діється воля Божа. Скоріш за все ми залишимося в місті, де виросли і покохали одне одного чверть століття тому. Напевно на наших очах звідси емігрує ще пару тисяч наших земляків і залишимося ми тут, як дикі аборигени серед чужих незнайомців. А може, ми таки послухаємо сотні порад і оберемо собі якусь теплу і суху затишну країну біля моря і там ще більше сповільнимо темп.

Ми бігли надто швидко всі ці роки і мало не втратили найголовніше. Ми мало не забули, для чого потрапили на цю планету. Поспішаючи, ми мало не пробігли повз головне, але милістю небесною ми залишилися разом і тепер нам нічого не страшно. Це наче пройти якийсь Рубікон. Назад не вернутися, а попереду невідомість. І все ж ми разом.

Коли Бог створив Адама, то сказав згодом, що йому не добре бути самотнім. Але він і не був самотнім у повному сенсі. Він знав Бога, його оточувала райська природа… і все ж Бог сказав, що це недобре, тобто погано. А потім привів до нього Єву. І йому стало ще гірше… Я жартую, звісно. Хто в темі, той зрозуміє. Просто я думаю, що всі проблеми у нас починаються з того, що ми не цінуємо те, що є, а починаємо шукати хто зна що. Замість того, щоб зупинитися і побачити, що все необхідне для щастя у тебе давно є. Під самим носом. Так що не треба аж так сильно бігти.

Slow it down.

Поспішайте не поспішаючи і буде вам щастя.
А навіть якщо ви не розумієте, про що я написав, то нехай так і буде. Я тим дуже сильно не переймаюся. І вам не раджу. Все одно ви не проживете життя за мене, а я за вас тим паче.

Автор: Андрій Ладик, Останівка

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ