Слідом за незакінченою зимою просочилася весна, а за нею й літо. По дотичній, не потрапляючи всередину, не залишаючи сліду, не даючи можливості прожити-пережити-запам’ятати. Одним зависанням. Як же хочеться, щоби з осінню вийшло не так.
А щоби бути ближче до втілення свого «хочеться», я тут поміркувала та склала невеличкий списочок справ, які мають точно допомогти мені прожити, а не пробути цю осінь. Незважаючи ні на що.
Тож мої осінні справи:
- Закрити хоч кілька баночок варенька та салатиків-соусів-аджички. Взимку буде смачно та радісно. А зараз дуже допоможе бути функціональною.
- Пройти кілька курсів. Так, стара звичка досі працює: вересень – усі до школи, парти вже знудьгувалися в очікуванні.
- Походити по зелено-жовто-помаранчево-червоній ковдрі, безтурботно жбурляючи листя. Хоч на п’ять хвилин забути про «алярми». Назбирати найкрасивіший осінній букет. Нанюхатися цього терпкого запаху.
- Поробити роботу, краще багатенько. Аби було що донатити хлопцям із ЗСУ.
- Помружитися на сонечку. Встигнути піймати його останнє м’яке тепло.
- Назбирати повні кишені шоколадних каштанів. Порозкладати вдома ці блискучі м’ячики по поличкам-тарілочкам-вазочкам. (Кажуть, гарний засіб від молі. Але постраждалу моль досі ще не бачила, тому опитувати було нікого.)
- Сплести теплий светрик – буде пункт з програми утеплення. Ага, до шкарпеток, рукавичок, обігрівачів і ковдр.
- Переслухати всі музичні треки, які за літо встиг записати старший син. Зануритися в цей чарівний світ звуків.
- Розмалювати красиву картину чи відважитися намалювати самій. Терапевтичний ефект гарантовано. В останньому варіанті вдвічі.
- В картатих коциках посидіти біля Дніпра з дорогою серцю людиною. Попити запашного трав’яного чаю зі смаколиками. Поговорити. Помовчати. Послухати тишу.
Але що б іще не придумалося, головне – зупинитися, відчути та насолодитися особливим часом, коли все, готуючись до зими, поступово зтишується. Зтишується, а не вмирає. Бо хто може спинити життя, якщо ти маєш жити!
Ірина Матвієнко, Останівка
