ПОДЕЛИТЬСЯ

Сьогодні зручно вести соцмережі не тільки заради фото та сердечок під постами, а тому що люди читають, люди пишуть, люди запитують – допомагають проаналізувати те, що цікавить; знайти те, що терміново знадобилося. А якщо ти потребуєш фокус-групу для вирішення певного питання, де кожен може написати свою думку – це взагалі чудово. Витрачаєш мінімум зусиль, отримуєш свіжі та актуальні думки не когось десь, а тієї аудиторії, яка тебе цікавить і яку цікавиш особисто ти.

Просто запитавши у підписників «Які проблеми сучасності?», отримала близько 80 відповідей від унікальних підписників. Теми були різні: питання освіти, стосунків, локальних проблем міст, відсутності свіжих ідей, великого потоку інформації і т.д. Теми, які найчастіше писали – байдужість оточуючих, екологія, соцмережі, сім’я, толерантність, самотність, мейнстріми.

Сьогодні хочу поговорити, подумати, написати про самотність. Чому про неї? Бо це актуально, бо це на часі, бо з нею борються або просто вже звикли з нею жити. Ой, існувати (бо то не життя).

Ми обираємо самотність, а не людей. Всі стали занадто, вибачте, “розумними”, успішними, вчителями, знавцями сфери, в якій п’ять хвилин як знаходяться. Ми обираємо бути такими і багато радити, вчити, замість того, щоб закрити ротика, відкрити вушка та очка і побачити тих або того, хто, можливо, вже навіть пішов від нас, бо ми стали такими собі друзями. Можливо, слід наздогнати, але вже без цих принад сучасності? Таким, який ти є з самого початку. Простим, без фальші та зарозумілості.

Або ми самі закриваємось від усіх. Мене ніхто не любить, нікого не цікавить моє життя, мій стан, мої думки, мій побут, мої хвилювання, я сам їх не цікавлю. От ми і збираємо речі та наче відправляємось на безлюдний острів, де стаємо Робінзонами за власним бажанням, не підпускаючи до себе нікого, тим самим вбиваючи всі стосунки з тими, кому насправді не байдужі.

Можеш продовжувати там сидіти. На острові Робінзонів добре, тихо, але трохи моторошно. І суть не в тому, що ти таким чином полегшиш собі та оточуючим життя. Ні, річ у тім, що в магазин все-таки треба буде вийти, аби купити молоко чи хліб, а там люди. Сидять на касі, стоять в черзі, бігають по набережній, грають в пісочниці, плачуть у візочку, сміються біля під’їзду, поспішають на роботу, наздоганяють автобус, пишуть великі повідомлення, роблять селфі, освідчуються в коханні, смакують біг-мак меню, обіймають під час зустрічі, сперечаються через політику, ковтають гарячу каву, передають за проїзд, гуляють парком, народжують та народжуються, сумують на відстані, чекають на побачення, вагаються привітатись, танцюють в переході, сплять у вагоні метро, малюють на площі. Поглянь. Це люди. Просто люди з непростими історіями.

Знаєш, справжній Робінзон не був за власним бажанням на тому острові, і він був щасливий, коли у нього з’явився справжній П’ятниця.

Може досить? Повертайся звідти. Тут на тебе чекають.

Автор: Соня Матвієнко, Останівка

ПОДЕЛИТЬСЯ
Предыдущая статьяМысли на стенку
Следующая статьяФинишировать в счастье
Багато хто вважає, що вона дуже серйозна. Інші – що багато думає. Треті – що багато мріє. Думає, що колись напише книгу про себе. Якщо ні – то, сподівається, це зроблять її діти чи друзі. Дізнаватися про неї – довга історія. Краще – вживу. Любить спілкування, любить людей, вірить у них. Сильно.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ