«Чоловік на ім‘я Уве» (A Man Called Ove). Книжка Фредріка Бакмана, яку, мабуть, усі читали. Або ж бачили фільм.
Якось до мене дійшла пізніше. А може саме тоді, коли треба.
Майстерно написана історія самотнього чоловіка, який не може віднайти сенс життя після смерті дружини, яка була всім його життям.
Якому так боляче жити, що він постійно (фактично всю книгу) шукає можливість померти, але… боїться розбудити пострілом кота чи не хоче завдати болю машиністові потяга, який може запам’ятати його очі… Або ж зовсім немає часу, треба боротися з людьми у білих сорочках. Ну і банально, мотузки тепер роблять не якісні. Бо люди – ідіоти. IT-консультанти, що «шукають себе». І водять імпортні машини.
Історія його (не його) кота. І сусідів. І дурнуватого пса дівчини сусіда. І снігу, який треба постійно відкидати. І старомодної кавоварки. І дрельки, якою треба вміти користуватися. І машини на механіці.
Історія написана з таким глибоким сумом і мудрим гумором, що не віриться, що це перша книга автора, який до її написання був 30-річним блогером і колумністом.
Історія така лаконічна, що кожна деталь міцно зачіпається за пам’ять і прокручується.
Книга про гнітючу самотність і про потребу в людях. Бо ж не всі викінчені ідіоти. Дехто може навчитися іздити на механіці. І паркуватися.
Автор: Мар’яна Карапінка, Останівка
Придбати книгу
Фредеріка Бакмана «Чоловік на ім’я Уве»
