«Якщо не можеш змінити обставини, зміни кут погляду на них» – один з небагатьох висловів людини Каледонії, людини півночі.
Мої спогади з гамерик знайшли собі прекрасну місцину у причалі моїх роздумів. Один з найяскравіших є спогад про Каледонію. Локацію в штаті Мічиган, що я відвідав на Різдво. Назва шотландська, та регіон просто заповнений переселенцями з Нідерландів. За п’ять днів до початку нового року статична атмосфера цього мічиганського простору ніби засмоктала мене в себе, спокій огорнув шовковими руками і тиша зі сповільненим темпом життя цих людей спокушали залишитись тут.
Це відчуття безмежної легкості після довгої дороги, коли ти нарешті вдома. Ти розумієш, що це твій простір. Тут все дихає добротою. Немає ні ненависних сигналів нью-йоркських жовтих таксі, ні нестриманості чи поспіху пішоходів Мангеттену, ні амбівалентності та двозначності Брукліна. Щоденних подразників мегаполісу теж не було видко на горизонтах – рутина, всепроникаючий шум та світлове забруднення там незнайомі нікому слова. Моя маленька утопія. Здавалось, місце немає недоліків. Здавалось, такий стиль життя приводить в кінці до «небажання» будь до чого будь-коли. Помилявся.
Виявляється, сини та дочки Каледонії досить енергійні позитивні люди ліберальних поглядів. Якщо порівнювати з ньюйоркцями, каледонці (чи мічігандери – самоназва) не просто «ті, хто проходить повз», вони не просто частинка пазлу з-поміж безлічі інших часток в щоденному калейдоскопі подій, образів та спогадів. Вони ті, чиє багатство в даванні, в щедрості сердець («чим більше даю, тим більше маю» – ще одна характерна фраза каледонця), в готовності пожертвувати своїм комфортом заради таких «доїждаючих», як я. Поряд з усім вищезгаданим в таблиці пріоритетів в них стоять жага до дій, захист своєї оселі, рідних, цінностей, сенсу.
Невідповідність місця та людей, що там живуть, одразу кидається в очі. Штат повний боліт, з поламаними деревами, запустілими шосе і декількома свіжевифарбуваними на червоно маяками. Маяки там тільки декорація – по великим озерам курсує не так вже й багато пароплавів чи човнів. Саме цей контраст наштовхнув мене на думку, що простір створюється тими, хто там живе, і що пан Декарт таки виявився правим. Наше мислення визначає наше буття – cogito ergo sum.
Автор: Сергій Лебедєв, Останівка
