ПОДЕЛИТЬСЯ

Кому зараз з молоді цікаві руїни, срок придатності котрих закінчився ще 3–4 тисячі років тому? От серйозно, таке враження, що з приходом сивого волосся на мою і без того стурбовану голову прийшло ще захоплення різними архітектурними пам’ятками давнини. Цього разу, зокрема, ми (я не про себе в множині, якщо що) побували в старезних Афінах, місті тисячі мудреців-філософів, місті-переможцеві перських царів, полісі та державі в купі з ще іншими не менш цікавими титулами.

Окрім руїн стародавніх храмів богів та різних пагорбів довкола, місто дало джасу та все ж здивувало мене… неймовірною кількістю котів. Саме так, коти на кожному кроці, балконі, парку. Афіняни гарно дбають навіть про нічийних, мабуть, тому там так мало залишилося напасті кожного іншого міста – голубів чи горобців. Таке відношення до котів не з пальця висмоктане. Все починалося з контактів з персами та іншими народностями, зокрема єгиптянами, котрі вважали котів священними тваринами, що допомагають вартувати брами пекла та стоять на сторожі в потойбічному світі разом зі своїм котобогом. Хоча в древніх легендах та афінських міфах місця котам не знайшлося, вони посіли провідну ланку в афінянському соціумі сьогодення. Їм навіть дозволяють ходити, де людям зась.

Мабуть, в такій самій кількості, як популяція котів, в Афінах присутні мопеди, ровери та самокати різного гатунку. Вони, бідолахи, лишаються покинутими, коли час катання в юзера закінчується, а колеса блокуються. Такі собі сироти посеред тротуару, аж шкода стає. А головне, що їх ніхто не краде, бо то ж Європа. До речі, навідміну від останньої складається враження, що в місті існують певні ліміти на висоту будинків.

Там немає висоток взагалі. Будинки, досить симпатичні, 3–6 поверхові, всередині повні дзеркал і прозорих дверей, аби часом не вийти на вулицю і не шокувати жителів неналежним зовнішнім виглядом. Мабуть, таке слід в гамериках запровадити, щоб не вискакували в супермаркети в піжамах. А так, тільки-но хочеш вийти, глянув на себе, перевірив, чи все докладно згідно соціального ГОСТу, і далі пішов, ще й собою помилувався.

На балконах типові довжелезні жалюзі чи розсувні шматяні дашки, що дуже файно захищають в спеку, бо спека там навіть взимку до +20. Саме на таких балкончиках афіняни і проводять свою фієсту в роздумах, тихому гамірі про есхатологію буття справжнього європейця та в погладжуваннях улюблених котів по пузіку. Сеє дійство відбувається трохи довше ніж в іспаніях – з першої до четвертої.

На станції Синтагматос, що в центрі, біля самого пантеону горішнього та схилу Ареса, саме там, де апостол Павло проповідував афінянам, можна почути дивні слова: «Просікі! Просікі!» Це не заклик попоїсти в ресторані, хоча саме так я й подумав спочатку, чи хтось щось просить в тебе. Справа в тім, що вулички вузенькі дуже, всюди туристи, мопеди, як частенько відбувається біля туристичних мекк – страшенні затори, от всі й кричать тобі: «Обережно!»

Те, про що апостол говорив, я не побачив, а саме постамента невідомому богу, тому підозрюю пустоту заповнили коти, самокати, туристи. Але тут нема нічого страшного, бо всі ми шукаємо щось, щоб заповнити пустоту всередині. В когось то гроші, в когось – коти. Час Евхарістос (дякую) Афіни, ви мені сподобалися, панянко, але час повернутись до своїх маленьких постаментів з невідомими богами в Києві.

Автор: Сергій Лебедєв, Останівка

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ