ПОДЕЛИТЬСЯ

Будь простим.
Вдячним.
Щасливим.
Справжнім.
Будь ласка і дякую.

Це прохання до самої себе.

Простою. Як ті діти, які мене оточують. Вони живуть зараз, розповідають свої історії, створюють свій Всесвіт, свою реальність. Діляться цим.

Вдячною. Бо про це забуваю і часто навіть не думаю. Соромно. Бо я така благословенна людина!

Щасливою. Відганяючи сірі думки, що схожі на мух – багато, дратують, хочеться прибити. Пам‘ятати та постійно тримати біля себе все те, що робить мене саме тією, яка голосно сміється і стає схожою на «хитрого монгола» (бо очей не видно). Або просто посміхається так, що виступають ямочки, а в голові в той час думки, а на серці тепло.

Справжньою. Без нічого. Без масок, шарфів, зачісок, шкарпеток, капустяного одягу. Все це заважає і часом псує. Без нічого. Лише те, що дійсно важливе. Лише те, що робить мене Мною.

Будь ласка і дякую.

Автор: Соня Матвієнко, Останівка 

На прев’ю фото Соні Матвієнко

ПОДЕЛИТЬСЯ
Предыдущая статьяМысли на стенку
Следующая статьяСлова были бы лишними
Багато хто вважає, що вона дуже серйозна. Інші – що багато думає. Треті – що багато мріє. Думає, що колись напише книгу про себе. Якщо ні – то, сподівається, це зроблять її діти чи друзі. Дізнаватися про неї – довга історія. Краще – вживу. Любить спілкування, любить людей, вірить у них. Сильно.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ