– Чого саме прагнуть смертні?
– Бути поруч із кимось, хто знає тебе. Хто впізнає тебе. Хто простить тобі. Бути поруч із кимось, частиною кого ти став. Історією кого ти став.
Володимир Єрмоленко, «Ловець океану»
Книга, що всмоктала мене у себе. Поглинула, попестила язиком, проковтнула. Обволікла, розчинила у собі, просочилася в мою кров. І напоїла мене зсередини. Стала моїм ментором, провідником, натхненням. Вона надала мені пропуск до бекстейджу стосунків та інтимності. Дозволила побачити особисте, глибоке і, водночас, таке всеохоплююче і повсякчасне. Бо все це – людське, життєве, палаюче. Чоловіки і жінки, стосунки, розставання, туга, спустошення, прощення, сподівання, довгоочікувані зустрічі й… трансформовані ми. Ми, які дивимося на ті самі взаємовідносини і людей оновленими очима, зміненим поглядом, заспокоєним серцем.
Сльози чоловіка не ллються назовні, вони течуть всередину, углиб, вони стають дощем, що падає в його душу, в її гори та долини. І від цього дощу на скелях, товстих гострих скелях, проростає зелена трава, жовті і блакитні квіти, фруктові дерева, наповнені свіжістю, життям – і смутком.
Радість жінки така сильна, що вона стає її полонянкою. Коли радість іде від неї, рана виникає на її місці. Порожнеча спускається з небес, порожнеча, яку ніхто й ніщо не може заповнити. Жінка не може кохати чоловіка частинами. Жінка не може віддавати себе частинами, але й брати частинами вона теж не може. Чоловік може прийти до неї дощем, але настане момент, коли дощу їй буде замало. Коли їй стане потрібен той, хто цей дощ посилає. Весь, без залишку. Жінці завжди здається, що вона отримує від чоловіка замало. Що він ховає в собі ще дещо. Чоловікові зажди здається, що він віддає жінці забагато. Що він мусить лишити собі ще дещо.
Для кого вона? Для тих, хто не боїться оголити власні глибинні почуття, доторкнутися до тонких пластів внутрішніх схованок, зазирнути в очі власній чуттєвості. Вона для тих, хто блукав, губився на манівцях, безжально втрачав і вмирав у пустелі. Проте все одно віднаходив свої водоспади, втамовував спрагу надією та відкривав новітні виміри стосунків і безумовної людської безкінечності. Тієї, що так схожа на неосяжне синє море, яке огортає землю і непомітно наповнює посудини наших сердець свіжими вітрами змін.
Інколи приймати щось краще, ніж боротися з ним. Інколи ти програєш, коли борешся, і перемагаєш, коли програєш. Інколи ти перемагаєш тоді, коли не хочеш більше перемогти…
Автор: Ольга Луценко, Останівка
Придбати книгу Володимира Єрмоленка «Ловець океану»
