ПОДЕЛИТЬСЯ

Гришко дивився на пусту дорогу. По ній рідко їздили машини чи автобуси. Навіть хлопці-бешкетники на велосипедах зазвичай оминали її. Нікого. Іноді здавалося, що вдалині замерехтіли фари, але ні, завжди лише здавалось. Гришко знав навколо все: кожен кущик, бабку і мураху. Він знав, як лягають тіні на світанку, як вони повзуть протягом дня, розтікаються і зливаються з темрявою у вечірньому сутінку.

Майже весь час, якого у Гришка було вдосталь, він мріяв. Здебільшого про те, як колись зможе звідси піти, втекти, полетіти, зникнути. Що завгодно, аби тільки не залишитися тут навічно.

Одного спекотного літнього ранку якийсь дивак на велосипеді, хто зна як знайшовши цю забуту Богом дорогу, зупинився прямо навпроти Гришка. Він спустився зав’язати шнурок, потім зробив пару ковтків води з яскраво-зеленої пляшки.

Гришко уважно розглядав його спортивні шорти в обліпку, брендовану футболку, блискучий чорний шолом, спортивні окуляри та короткі рукавички. Ні, такі люди сюди не заїжджають. Гришко намагався запам’ятати кожну деталь. Він знав, що ще багато разів буде прокручувати в пам’яті цей момент, як неймовірну подію.

Вже збираючись знову сісти на велосипед, молодик раптом подивився на Гришка. Він його помітив! Ніхто і ніколи Гришка не помічав, а цей хлопець в спортивних окулярах побачив і ніби одразу все про нього зрозумів. Побачив всі його найпотаємніші бажання, прагнення та мрії.

Велосипедист підійшов. Гришко затамував подих. Зненацька молодик щосили копнув його у бік ногою. І Гришко… полетів. Час ніби вповільнився. Гришко, опинившись високо над знайомими кущами,роздивлявся вдалині ліс, стовпи електромереж, поєднані між собою товстезними дротами, поле, засіяне гречкою, та неперервну лінію дороги, що ховалася між пагорбами на обрії. Нарешті він зі щасливою посмішкою гепнувся на узбіччя, піднявши хмарку пилу кругом себе.

Всі навколо здивовано витріщилися на нього. «Ти що, з неба впав?» «Ти звідки прилетів?» «Розкажи, що ти там бачив?» – залунало звідусіль. Гришко став зіркою серед придорожніх каменів на новому місці. Камінь, що літав. Легенда. Всі хотіли знову і знову почути його історію та уявити, що це вони, а не Гришко, парять у високому небі.

«І в чому секрет твого успіху?» – якось поцікавився камінь-сусід. Гришко трохи подумав і відповів: «Просто я завжди вірив, що можу літати». «А що ви порадите іншим?» – сором’язливо спитав маленький камінчик, що лежав десь у задніх рядах, ближче до кущів. На узбіччі запанувала тиша. Після довгої театральної паузи Гришко таємничо посміхнувся: «Мрії збуваються, друзі! Продовжуйте вірити!»

Автор: Катерина Макаренко, Останівка

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ