ПОДЕЛИТЬСЯ

Зима – це пазл, що складається із мрій. Великих і маленьких, здійсненний і не дуже. Вони як сніжинки налипають одна на одну, змішуються з запахом печива і ще такого чогось ледь вловимого, дива, може… Вони кружляють понад шапками, вплітаються в шалики. Якщо спинитись і придивитись, то в кожній парі рукавичок на вулиці можна побачити жменьку мрій.

Зима – це скринька із чудесами, які треба самим зібрати чи повитинати з кольорового паперу, прикрасити ними двері й люстри. Влітку немає часу для збирання дива – літо швидке, мов блискавка, і дива у ньому швидкі й маленькі, як кульбабенята, – лиш доганяти і ловити, а тоді бігти за наступним. Зимове ж диво складне і велике, його потрібно крок за кроком з’єднувати на письмовому столі чи, може, навіть на підлозі. Зимове диво потрібно засвітити, притрусити блискітками і присмачити какао.

Зима – не холод. Зима – це найбільше тепло у році, коли притуляєшся один до одного, щоби зігріти. Коли теплом світяться очі й вікна в будинках. Це тепло, яке дарує теплий светр і ялинка, тепло від посмішок і сміху. Зима – це тепло, таке камерне й домашнє.

Взимку треба мріяти – кожна дитина мріє про сніговика і подарунки, кожна іграшка мріє потрапити на ялинку чи хоча би посидіти під. Кожна сніжинка мріє зазирнути в чиєсь тепле віконце перед тим, як розтанути, і кожна рукавичка мріє когось зігріти. І мрії взимку, знаєте, збуваються… А про що мрієте ви? Почаклуємо – нехай здійснюється!

Автор: Марта Гулей, Останівка

ПОДЕЛИТЬСЯ
Предыдущая статьяА далее – зима…
Следующая статьяСчастье. Обычное
Інколи Марта – фабрика текстів, інколи – розробниця баз даних, буває дуже крутим математиком, інколи пише наукові роботи чужим дядям і тьотям. Кається і знов пише. Майстер спорту міжнародного класу з диванолежання, срібна призерка міжнародної олімпіади з прокрастинації та мама двох малих драконів.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ