Я пам’ятаю майже повну тишу, тільки бджоли-трудівниці не припиняють роботу над квітами. День нещодавно розпочався, наш будиночок відкидає велику тінь, але сонце вже нещадне на неприкритих ділянках двору. Середина липня, середина літа, середина свободи – літніх канікул. Такий спокій і затишок, що здається час поставлено на паузу. Можна робити що завгодно, бо попереду ще ціле життя. Наприклад, наклеїти нігті з пелюсток флоксів.
Величезні кущі здаються мені молодими деревцями, адже вони подекуди трохи вищі, ніж я. Ніжно-рожеві, білосніжні, темно-малинові – вони хаотично розростаються по двору, як би бабуся з ними не боролася. Вона не любить хаосу в своєму квітнику. Вона знає назви своїх троянд. Ось рожева Королева Вікторія, з розлогим пелюстками і довгими стеблами, ось яскраво помаранчева Супер Стар, з неймовірним ароматом – вона розповідає мені ці назви, коли ми боремося з бур’янами. Вічна боротьба!
Але я люблю флокси. Вони солодко пахнуть, рясно цвітуть на мій день народження і з них виходять чудові нігті, якщо наслинявити пелюстку. Процес манікюру перериває бабусин голос. Вона кличе ліпити вареники.
Я люблю їй допомогати. Вона не перевантажує мене завданнями, їй головне, щоб я бачила процес, вивчала секрети. Так вона хоче зробити з мене добру господиню, так готує до подружнього життя. Напевно, мої численні дерев’яні пістолети і перманентно здерті коліна непокоять її. «Ти ж дівчинка!» – любить повторювати вона.
Я заходжу в маленьку кухню, стаю на маленький стільчик, щоб добре бачити процеси на столі. І бабуся починає чаклувати. Працюючи з борошном, вона неодмінно співає мені пісень і розповідає безліч віршів. Я підспівую та роблю ложкою сходи з борошна у великій каструлі. А ще нишком під’їдаю начинку з вареної картоплі та смаженої цибулі. Поза варениками вона завжди чомусь смачніша. Бабуся робить вигляд, що не бачить, а потім жартома свариться, що начинки мало. Але надлишок тіста одразу знаходить своє призначення у варениках з вишнями. Вони всі однакові, мініатюрні, тільки за фігурним краєм можна визначити, що всередині. Бабуся повчає: «Все роби красиво. Після себе залишай все охайним і чистим. Ти ж дівчинка!»
Цьогоріч було перше літо без тебе. Той самий дім, ті самі буйні флокси. І сонце теж нещадно палить з самого ранку, як і колись. От тільки тебе більше немає.
Захожу на маленьку кухню. Мені давно не потрібен стільчик, щоб діставати до столу. Все на своїх місцях: і сито, на яке складали ще сирі вареники, висить на гвіздку, і велика каструля з борошном стоїть на полиці. От тільки тиші такої раніше не було. Я одягаю твій старенький фартух, мию руки, протираю стіл. Сьогодні на обід будуть вареники. І так, я залишу після себе кухню чистою, а ще ретельно розчешу волосся, перед тим як іти на вулицю. Як справжня дівчинка. Як вчила ти.
Автор: Аліна Меланич, Останівка
❤️тепла історія!!!