– Мені Миколай принесе новесеньку Ельзу! Яка лід робить! І сніг! – посміхаються веснянкуваті щічки, демонструючи світу бездоганну… відсутність передніх зубів. Вилетіли. Лежать в коробочці – зараз їх в феї вимінювати не треба – Миколая на носі, там і подарунки! Зуби нехай на весну будуть.
– А мені, мені нооові квошівки і мандаринки і што двадчять три мандаринки, – ще один беззубий рот розпливається в посмішці. Але він свої зуби загубив, не виміняти… Нічого, він ще якісь розхитає!
– Я попросила зошити! Рожеві і золотисті. А ще сукню принцеси, – ооо, в цієї посмішки вже всі зуби. Ще й постійні! Доросла вже, ооон яка висока.
– Я листа не писав. І так походить. Завжди так робить, – без посмішки. Всі постійні, крім одного. В бою втратив! Позавчора.
– А мені, мені – маму, – ледь чутно каже маленьке личко з ооотакенними зеленими очима.
– Маму йому, ич…
– Тихо, тихо, він малий ще. Всі спочатку маму просять, – веснянкуваті щічки вже не всміхаються.
– Найкращий подарунок! З наших нікому ще не траплявся… – сумно кидає боєць без одного зуба
– Ага, мама…
Автор: Марта Гулей, Останівка
