ПОДЕЛИТЬСЯ

Така собі затерта до дірки життєва крапка, що мала б бути просто комою. А потім за всіма правилами правопису, неважливо старого чи нового, абзац – початок нової думки та  сюжетної лінії. Есе життя вочевидь недописане ж.

Крапки так не ставляться, не вимальовуються старанно. Чому і через рік пусті лінійки знизу? Там, звичайно, видніються букви, які не вдалося стерти до кінця. Затерті хиткі спроби навчитись радіти життю, насолоджуватись дрібними радостями всесвіту. Та в пориві зневіри все зникає під гумкою грубої реальності.

Зупинитись.

Закрити очі і прислухатись.

Відчуття наче від довгого катання на ланцюжках в парку. До нудоти крутиться в голові. Так нерадісно все і нічого не тішить, швидше б додому в свої чотири стіни з гірляндою, теплим картатим пледом і безмежним рожевим небом у вікні.

А може все-таки згадати, що зовсім близько є прохолодне озеро. Сісти на траві й відпустити все з заходом втомленого за день сонця. Видихнути. Навчитись слухати свій космос, а не нудоту від катання.

Ентер і новий абзац…

Автор: Мар’яна Герасимчук, Останівка

1 КОММЕНТАРИЙ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ